Клініко-електрофізіологічні ефекти простагландину Е, стан прооксидантної та антиоксидантної систем у хворих синдромами преекситації - Автореферат

На сучасному етапі обговорюється можлива участь в формуванні аритмогенності міокарду ряду компонентів системи простаноїдів, в тому числі простагландину Е (ПГЕ), здатного блокувати Са та активізувати К канали, обумовлювати потенціацію вільнорадикального окислення і електричну дестабілізацію мембран (Туєв А.В.,1995; Нетяженко В.З., 1999; Frank R.,Fountane G.,1990; Butrous G., 1991; Lee S., 1999) та сприятливий ефект комбінації антиаритмічних препаратів з інгібіторами циклооксигенази (ЦОГ) та антиоксидантами (Сметнев А.С. Поряд із успіхами у розробці заходів по припиненню пароксизмів СВТА при синдромах преекситації, що обумовлені застосуванням нових антиаритмічних препаратів та впровадженню радіочастотної аблації, до останнього часу залишаються неясними ряд моментів протирецидивної терапії: причини спонтанного прогресування аритмічного синдрому; виникнення рефрактерності до антиаритмічних препаратів та недостатня ефективність хірургічних операцій (Chevalier P., 1999; Cokkinos D. Суперечливість даних про причини спонтанного загострення аритмічного синдрому у хворих синдромами преекситації, імовірність проаритмогенного впливу ПГЕ і прооксидантної системи на стан провідникової системи серця та можливість оптимізації антиаритмічної терапії з урахуванням виявлених порушень обумовили актуальність теми, мету та задачі роботи. На підставі вивчення електрофізіологічних ефектів простагландину Е, стану прооксидантної та антиоксидантної систем у хворих синдромами преекситації розробити підходи до оптимізації діагностики та вибору протирецидивної терапії суправентрикулярних тахіаритмій при синдромах преекситації. Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні задачі: визначити електрофізіологічну характеристику провідникової системи у хворих СВТА на тлі СП до та після трьох місяців антиаритмічної терапії: комбінацією метопролол дизопірамід або монотерапією пропафеноном;Серед обстежених хворих у 104 пацієнтів виявлені ознаки преекситації, при цьому у 88 паціентів виявлені СВТА на тлі СП, у 16 пацієнтів на тлі маніфестних ЕКГ-ознак преекситації тахіаритмії були відсутні в анамнезі і не були виявлені в результаті комплексного інструментального обстеження (WPW-феномен). Згідно із варіантами порушень серцевого ритму хворі із СВТА були представлені наступним чином: у 67 пацієнтів діагностована суправентрикулярна тахікардія (СВТ) за участю додаткових шляхів проведення; у 21 хворих - сполучення в клінічній картині пароксизмів СВТ та пароксизмів фібриляції-тріпотіння передсердь (ФТП); у 63 хворих була виявлена пароксизмальна форма ФТП без ознак преекситації (хворі з МК). За даними ЕХОКГ отримані наступні результати: серед усіх 167 обстежених пацієнтів пролапс мітрального клапана (ПМК) виявлений у 69 (41,32 %) пацієнтів, з них - у 39 з 67 хворих WPW,СВТ (58,21 %); у 13 з 21 хворих WPW,СВТ,ФТП (61.90 %); у 6 з 63 хворих МК,ФТП (9.52 %); і у 11 з 16 хворих з WPW-феноменом (68,75%), що переконливо підтверджує припущення про те, що преекситація шлуночків часто асоціюється з ПМК. З метою визначення функціонального стану провідникової системи серця і вибору найбільш ефективної антиаритмічної терапії 137 хворим було проведено черезстравохідне електрофізіологічне дослідження (ЧСЕФД), 30 хворим з пароксизмальними СВТА на тлі синдромів преекситації, що супроводжувалися синкопальними станами проведено інвазивне ЕФД, проводилася прискорююча та програмована стимуляція на навязаному ритмі з базовим циклом 600 мс з використанням стимулятора "Medtronic-5325" за стандартною методикою (дослідження проведені разом з функціональною групою ст.н.с. Так, рівні ПГЕ у пацієнтів з феноменом WPW, що склали 2544,1±68,0 пг/мл, були в 2,36 рази вище (Р<0,01), у хворих WPW,СВТ, що склали 2790,2 ± 41,1 пг/мл, - у 2,5 рази (Р<0,01) й у хворих WPW,СВТ,ФТП, що склали 2966,5±45,3 пг/мл у 2,75 рази (Р<0,01) вище ніж у хворих МК,ФТП, у яких рівні ПГЕ склали 1078,2±61,3 пг/мл.Клінічна ефективність досліджуваної протирецидивної антиаритмічної терапії при пароксизмальних суправентрикулярних тахіаритміях на тлі синдромів преекситації, підібраної в ГФТ в умовах ЕФД знижується в процесі курсового лікування протягом 3-х місяців, що характеризується збільшенням суправентрикулярної екстрасистолії за даними добового ЕКГ-моніторингу (Р< 0.01), у поєднанні із зростанням зони суправентрикулярної тахікардії і відновленням індукції пароксизмів за даними ЕФД в 20,69 % на тлі комбінації метопролол дизопірамід та в 27,59 % - на тлі монотерапії пропафеноном. У хворих СВТА на тлі СП на синусовому ритмі в периферичній крові визначено, що рівні ПГЕ більше ніж у два з половиною рази перевищують відповідні характеристики у хворих СВТА на тлі міокардитичного кардіосклерозу. Використання провокаційного тесту з альпростаділом з метою прогнозування ризику виникнення потенційно летальних аритмій на тлі СП та оцінки індивідуальної ефективності антиаритмічного препарату підвищує чутливість ЕФД на 13,3% при збереженні його специфічності у хворих із синдромами преексита

Основний зміст роботи