Клінічно-експериментальне обґрунтування нових методів лікування пацієнтів із травматичними пошкодженнями кісток лицевого скелета - Автореферат

Тому, все більшу увагу привертають методи операційного лікування травматичних пошкоджень лицевих кісток, а саме - остеосинтез із допомогою біоінертних фіксуючих пристроїв різної конструкції, в основу якого лягли ґрунтовні наукові доробки АО/ASIF - організації, чий понад 50-річний досвід експериментального та клінічного вивчення проблеми кісткової фіксації дозволив сформулювати принципи, які на сьогодні вважаються “золотим стандартом” у лікуванні пацієнтів із вказаною патологією (Schon R. et al., 2001; Ellis E. et al., 2003; Miloro M., 2004; Alpert B. et al., 2008). Аналітичний огляд вітчизняних публікацій, присвячених проблемі остеосинтезу кісток обличчя (Комок О.А., 2002; Матрос-Таранец И.Н. и соавт., 2004; Калиновский Д.К. и соавт., 2006; Чуйко А. Н. і співавт., 2007), засвідчив, що, незважаючи на доволі велику увагу до біомеханіки щелеп, експериментального вивчення взаємодії фіксуючих пристроїв з кістковою тканиною тощо, в умовах клініки вибір адекватної фіксації кісткових фрагментів, зазвичай, здійснюється ситуативно, без урахування раціональної кількості міні-пластин, їх позиціонування, топографії перелому та кількісно-якісних показників кісткової тканини. Зусиллями багатьох шкіл було апробовано та впроваджено у клініку велику кількість біологічно сумісних матеріалів різноманітного походження - металів, мінералів, полімерів, опрацьовано технології виготовлення композиційних матеріалів із заданими механічними, інтеграційними, фармакологічними, біодеградуючими властивостями, ефектом “памяті форми” (Воложин А.И. и соавт., 2001; Галатенко Н.А. і співавт., 2007; Heidemann W. et al., 2003; Landes C.A. et al., 2006) тощо. Окремої уваги заслуговує і покращання діагностичного процесу пацієнтів із травматичними пошкодженнями кісток лицевого скелета, де традиційні методи рентгенографії часто мають низьку інформативність, вимагають кількаразового проведення у різних проекціях, збільшуючи тим самим променеве навантаження на пацієнта, а застосування сучасних методів КТ та МРТ обмежене малою доступністю та високою вартістю діагностичних заходів (Кучер А.Р. і співавт., 2006). Провести порівняльну оцінку результатів лікування хворих з травматичними пошкодженнями кісток лицевого скелета різної локалізації методом остеосинтезу з використанням полімерних та металевих фіксуючих пристроїв, а також консервативно-ортопедичним методом з допомогою клінічно-рентгенологічного, ультрасонографічного та ехоостеометричного досліджень.Вивчення фізично-механічних та фізично-хімічних параметрів ПЕ та його композиції з ГА проводилось з метою визначення можливості його застосування у травматології ЩЛД в якості матеріалу для виготовлення фіксуючих пристроїв (міні-пластин), що застосовуються при операції остеосинтезу. Визначали наступні фізично-механічні показники полімерного матеріалу: твердість матеріалу за Брінеллем (Нв, МПА), модуль пружності (високоеластичності) (Е, МПА), відносне видовження (e, %), міцність при розриві (sp, МПА), міцність на згин (sзг, МПА), міцність при стисканні (sct, МПА), ударну вязкість (a, КДЖ/м2), теплостійкість за Віка (ОС), усадку матеріалу (S, %); з-поміж фізично-хімічних параметрів полімеру до уваги брались водопоглинання (%) та визначення залишкового мономеру (%). Матеріалом для дослідження слугували 5 кісткових фрагментів трупної нижньощелепної кістки із штучно створеними переломами різної локалізації, які були фіксовані з допомогою полімерних міні-пластин власної конструкції та титанових гвинтів. Для вивчення можливостей адаптації полімерних міні-пластин різної конфігурації до кісткової поверхні у залежності від топографії перелому ми спочатку провели аналіз можливостей модифікації форми стандартних прямої, Т-, Y-, та X-подібної конфігурацій з метою отримання додаткових варіантів конфігурації міні-пластин, причому обовязковою умовою було забезпечення двох точок фіксації пристрою на кожному з фрагментів. Пізніше проводили фіксацію міні-пластин до поверхні кісток лицевого скелета на 5 трупних черепах різного розміру та 5 фантомах “Synbone” (Швейцарія) у типових місцях переломів середньої зони обличчя (у ділянках вилично-альвеолярного гребеня, вилично-верхньощелепного шва, вилично-скроневого шва, вилично-лобного шва, носо-лобного шва) та нижньої щелепи (у ділянках шийки та основи суглобового відростка, гілки, кута та тіла щелепи, ментального та фронтального відділів), причому у ділянці основи нижньої щелепи вивчали можливості розміщення міні-пластин як з вестибулярної сторони, так і по її нижньому краю.У дисертації на основі ретроспективного аналізу щелепно-лицевого травматизму та лікувальних тенденцій, використання нових матеріалів для виготовлення фіксуючих пристроїв, діагностичних методик та сучасних концепцій кісткової фіксації досягнуто вирішення низки аспектів важливої проблеми сучасної ЩЛХ - покращання надання медичної допомоги пацієнтам із травматичними пошкодженнями кісток лицевого скелета. Результати статистичного аналізу свідчать про те, що кількість хворих з травматичними пошкодженнями кісток ли

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ