Клінічний перебіг, діагностика та лікування кровотеч при синдромі Меллорі-Вейсса - Автореферат

Однією з важливих проблем охорони здоровя України є надання допомоги хворим зі шлунково-кишковими кровотечами, в структурі яких синдром Меллорі-Вейсса (СМВ) є однією із розповсюджених причин кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту і складає в середньому від 6,5 (В. Д. Так як до останнього часу в опублікованих роботах, присвячених СМВ, не використовувались точні ендоскопічні орієнтири розміщення стравохідно-шлункового зєднання, відсутні дані про точну локалізацію розривів слизової оболонки стравоходу та шлунка при СМВ. Вивчити морфологічні зміни слизової оболонки в області стравохідно-шлункового зєднання, форми гастритів та розповсюдженість інфікування Helicobacter pylori у хворих із синдромом Меллорі-Вейсса. Провести порівняльну оцінку ефективності відомих методів ендоскопічного гемостазу та розробити нові для мініінвазивних ендохірургічних втручань у хворих з кровотечею при синдромі Меллорі-Вейсса. Нами вперше зясовано зворотній характер пошкодження слизової оболонки в області стравохідно-шлункового зєднання, яке виникає при різкому підвищенні внутрішньочеревного тиску, зміщенні і защемленні слизової оболонки нижньої частини кардії, верхньої третини тіла шлунка по передній, задній стінках, дна шлунка (прилеглого до кардії) та верхньої третини тіла шлунка по великій кривизні в стравохідному отворі діафрагми.При виконанні роботи нами проведено аналіз результатів лікування 1651 хворого із СМВ за період з 1982 по 2009 р. Всі хворі були розділені на дві групи. В групі порівняння вивчена ефективність різних методів МЕВ для зупинки триваючої кровотечі (F IA - цівкова кровотеча та F IB - просочування крові) шляхом застосування аплікаційних методів (41 хворий), ендоскопічної інєкційної терапії (7 хворих), охолоджуючої терапії (9 хворих), електрохірургічних методів (у 210 хворих застосовано 7 різних способів МЕВ: в І групі (30 хворих) проводили електрокоагуляцію тканин навколо стигмати, в ІІ групі (32 хворих) проводили монополярну електрокоагуляцію при одночасній подачі 10% розчину NACL через канал коагуляційного зонду, не притискаючи електрод до стигмати кровотечі, в ІІІ групі (32 хворих) застосовувався розроблений в клініці спосіб (патент України 41821 А), який полягає в механічній тампонаді кровоточивої судини електродом, тим самим знижуючи її інтенсивність чи досягаючи тимчасової зупинки кровотечі та проведенні коагуляції, в IV групі (28 хворих) здійснювали біполярну електрокоагуляцію, в V групі (28 хворих) застосовувалась радіочастотна коагуляція, в VI групі (32 хворих) здійснювали аргоноплазмову коагуляцію, в VII групі (28 хворих) проводили ендоскопічну інєкційну терапію з послідуючою електрокоагуляцію) та кліпування (10 хворих). З метою вивчення ефективності різних методів МЕВ для профілактики виникнення РК при ендоскопічних стигматах кровотечі F IIA та F IIB в групі порівняння у 151 хворого було застосовано 6 різних способів МЕВ: в І групі (29 хворих) проводили електрокоагуляцію тканин навколо стигмати кровотечі, а потім безпосередньо її, в ІІ групі (29 хворих) проводили монополярну електрокоагуляцію при одночасній подачі 10% розчину NACL через канал коагуляційного зонду, не притискаючи електрод до стигмати кровотечі, в ІІІ групі (21 хворих) застосовували радіочастотну коагуляцію, в IV групі (21 хворих) здійснювали аргоноплазмову коагуляцію, в V групі (22 хворих) була проведена ендоскопічна інєкційна терапія навколо розривів слизової оболонки з послідуючою їх електрокоагуляцією, в VI групі (29 хворих) здійснювали біполярну електрокоагуляцію. Переважна більшість хворих із СМВ госпіталізувалась в 1-шу добу з моменту початку захворювання, причому в перші 6-12 год від початку захворювання частіше госпіталізувались хворі з триваючою кровотечею (F IA, F ІВ) - 261 (15,8%) хворий, чи ендоскопічними стигматами, які несуть високий ризик розвитку РК (F IIA, F ІІВ) - 287 (17,4%) пацієнтів, в порівнянні із хворими, що були госпіталізовані із стабільним гемостазом (F IIC (дрібні тромбовані судини), F ІІІ (під фібрином)) - 149 (9%) пацієнтів. При цьому у 69 (26,1%) із цих хворих кровотеча була з обох джерел, у 102 (38,6%) - кровотеча з розриву при СМВ та наявність ендоскопічних стигмат недавньої кровотечі на другому джерелі, у 37 (14,1%) - кровотеча із суміжнього джерела та наявність ендоскопічних стигмат недавньої кровотечі на розриві і у 56 (21,2%) - ендоскопічні стигмати недавньої кровотечі на обох джерелах.Дисертаційна робота містить нове вирішення наукового завдання, яке передбачає покращення результатів лікування пацієнтів із синдромом Меллорі-Вейсса шляхом розробки нових і впровадження удосконалених методів мініінвазивних ендохірургічних втручань та вдосконалення діагностично-лікувальної тактики, що сприяє зменшенню кількості рецидивів кровотечі, тривалості лікування та виключає необхідність оперативних втручань. Особливості ендоскопічної картини в області стравохідно-шлункового зєднання при синдромі Меллорі-Вейсса полягали у тому, що найбільша кількість розривів слизової оболонки (76,8%) спостерігала

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ