Клінічні, параклінічні особливості постменопаузального остеопорозу, який індукований тотальною оваріоектомією у жінок репродуктивного віку - Автореферат

У кінці 80-х років із збільшенням тривалості життя жінок до 72,7 років (В.В.Поворознюк 1998), суспільство загалом і медики зокрема зіткнулися з проблемою вікових змін, серед яких особливе місце займає остеопороз. За результатами епідеміологічних досліджень 11-12 % населення європейських країн схильні до остеопорозу; 40 % жінок, які досягли 70 літнього віку і 50 % всього населення у віці старше 75 років (Kanis J.A.,1993, В.В.Поворознюк, 1998). Якщо менопауза - це фізіологічний період в житті, протягом якого на фоні вікових змін в організмі поступово домінують інволютивні процеси в репродуктивній системі, то хірургічне видалення яєчників приводить до стрімкого виникнення і тривалого існування гіпоестрогенії і як наслідок, розвитку синдрома після тотальної оваріоектомії (СПТО), який обєднує в собі нейровегетативні, психоемоційні і обмінно-ендокринні порушення. Велике число досліджень постменопаузального остеопороза не дають чіткої картини особливостей механізмів розвитку даного захворювання у жінок після хірургічного видалення яєчників у репродуктивному віці. Метою справжнього дослідження стало зниження частоти постменопаузального остеопорозу, який індуційований тотальною оваріоектомією, у жінок репродуктивного віку, а також розробка і впровадження рекомендацій по оптимізації профілактики синдрому після тотальної оваріоектомії.Для визначення залежності спонтанних порушень від тривалості терміну після тотальної оваріоектомії, жінки основної групи були розподілені таким чином: I група - 38 (31,7 %) жінок від 6 місяців до 1,5 років після оперативного втручання у віці від 33 до 48 років (сер. вік становив 44,2±3,7); II група - 21 (17,5 %) жінка від 1,5 років до 2,5 років після операції у віці від 36 до 48 років (сер. вік 43,9±3,7); III група - 20 (16,7 %) жінок від 2,5 років до 3,5 років після оперативного втручання у віці від 31 до 47 років (сер. вік 42,4±4,8); IV група - 20 (16,7%) жінок від 3,5 до 4,5 років після операції у віці від 31 до 47 (сер. вік 42±5,2); V група - 21 (18,1 %) жінка від 4,5 років у віці від 26 до 47 років (сер. вік 41,9±5,4). У ході попередніх досліджень було встановлено, що найбільш істотні зміни після тотальної оваріоектомії спостерігаються вже в перші три роки, тому для порівняння динаміки порушень, що виникають на фоні гіпоестрогенії внаслідок хірургічного видалення яєчників і фізіологічної постменопаузи були створені 2 основні - А і 2 контрольні групи - Б: I-A група - 71 жінка до 3-х років після оперативного видалення яєчників у віці від 31 до 48 (сер. вік 43,9±0,5); II-A група - 49 жінок більш 3-х років після тотальної оваріоектомії у віці від 26 до 48 (сер. вік 42,2±0,7); I-Б група - 19 жінок у фізіологічній менопаузі до 3-х років у віці від 49 до 54 років (сер. вік 51,2±0,7); II-Б група - 20 жінок у фізіологічній менопаузі більше 3-х років у віці від 45 до 55 (сер. вік 49,1±0,7). Дніпропетровська встановлено, що з 1992 по 1996 рр. було виконано 3791 операцій, з яких кожній третій жінці до 49 років або кожній пятій жінці до 45 років була виконана радикальна оваріоектомія, яка супроводжувала надпіхвову ампутацію або екстирпацію матки. Звертає на себе увагу і той факт, що якщо в основній групі вже через три роки у 9,86 %, а після трьох років у 22,45 % жінок спостерігався НВС важкого ступеня перебігу, то в контрольній групі останній не був зафіксований. Досліджуючи клініку урогенітальних порушень, зокрема порушення з боку сечового міхура, що засновані на субєктивних відчуттях, були отримані наступні результати: порушення легкого ступеня в групі жінок до 3 років після тотальної оваріоектомії були виявлені у 13 (18,3%) жінок, в групі після 3 років операції, аналогічні порушення відмічалися у 26 (52,1%).Тотальна оваріоектомія, що супроводжуює надпіхвову ампутацію або екстирпацію матки становить 34% всіх оперативних втручань у жінок до 49 років, з яких 64% складають жінки до 45 років. Онкологічна настороженість приводить до того, що у 10% жінок (сер. вік 43,7±0,47), згідно з гістологічною відповіддю були видалені яєчники звичайної будови, у 67,8% жінок (сер. вік 43,4±0,2) варіант норми. 80% жінок вже через рік після операції відмічали СПТО різного ступеня перебігу, а через пять років - 100%. У жінок через три роки після оперативного втручання на фоні достовірного зростання концентрації естрадіола, в порівнянні з попередніми роками, але достовірно низькому (в 2 рази) в порівнянні з контрольним, спостерігається відповідне зниження концентрацій прогестерона, тестостерона, ФСГ, ЛГ. Позагонадний механізм секреції естрогенів у жінок після тотальної оваріоектомії залишається недостатнім для досягнення відповідного рівня естрадіола у жінок в фізіологічній постменопаузі.

Основний зміст дисертації

1. Тотальна оваріоектомія, що супроводжуює надпіхвову ампутацію або екстирпацію матки становить 34% всіх оперативних втручань у жінок до 49 років, з яких 64% складають жінки до 45 років. Онкологічна настороженість приводить до того, що у 10% жінок (сер. вік 43,7±0,47), згідно з гістологічною відповіддю були видалені яєчники звичайної будови, у 67,8% жінок (сер. вік 43,4±0,2) варіант норми.

2. 80% жінок вже через рік після операції відмічали СПТО різного ступеня перебігу, а через пять років - 100%. Клініка СПТО протягом пяти років після операції, на відміну від фізіологічної постменопаузи, визначається більш вираженим ступенем тяжкості перебігу і тенденцією до наростання не тільки обмінно-ендокринного, але і психоемоційного і нейровегетативного симптомокомплексів.

3. Тотальна оваріоектомія супроводжується вираженими змінами гормонального фону: передусім, достовірно низьким (в 3 рази) рівнем естрадіола, який в перші три роки приводить до активізації компенсаторно-пристосувальних механізмів і відповідного достовірного зростання концентрації прогестерона, тестостерона, ФСГ, ЛГ. У жінок через три роки після оперативного втручання на фоні достовірного зростання концентрації естрадіола, в порівнянні з попередніми роками, але достовірно низькому (в 2 рази) в порівнянні з контрольним, спостерігається відповідне зниження концентрацій прогестерона, тестостерона, ФСГ, ЛГ. Позагонадний механізм секреції естрогенів у жінок після тотальної оваріоектомії залишається недостатнім для досягнення відповідного рівня естрадіола у жінок в фізіологічній постменопаузі.

4. Різка гіпоестрогенія у жінок з СПТО приводить до стрімкої втрати МЩКТ. Найбільш чутливим до процесу резорбції виявився поперековий відділ хребта, МЩКТ якого на дільницях L1 і L4 вже через три роки після операції знизилася до ступеня остеопенії. Зниження МЩКТ на ділянці проксимального відділу стегнової кістки у жінок основної групи хоча і не досягає рівня остеопенії, але являється достовірно нижчим, чим в контрольній групі. Патологічне порушення кісткової тканини в перші три роки відмічалося у 57%, після трьох років у 87% жінок після тотальної оваріоектомії, наслідком чого явились переломи в 9,9% жінок основної групи (66,7% - променевої кістки, 33,3% - щиколотки), а 2,6% в контрольній групі. Таким чиним постменопаузальний остеопороз, який індуційований тотальною оваріоектомією, протікає по типу первинного сенільного остеопороза.

5. Гіпоестрогенія, що викликана оваріоектомією, і компенсаторне збільшення функції наднирників і гіпофізарних гормонів приводять до порушень фосфорно-кальцієвого обміну, які характерні для розвитку системного остеопороза з високим типом обміну. Вказані зміни аналогічні змінам в період постменопаузи у жінок, вік яких на 10 років старше, ніж у жінок, що перенесли оваріоектомію, але ступінь їх вираженості більш значний.

6. Профілактика постменопаузального остеопороза на стадії остеопенії, як наслідок СПТО полягає в ранньому призначенні (на 2-3 добу) і тривалому застосуванні (мінімум до настання менопаузального віку) гормонозамісної терапії.

Практичні рекомендації

З метою профілактики виникнення постменопаузального остеопорозу доведена необхідність більш відповідального підходу при розвязанні питання про тотальну оваріоектомію у жінок репродуктивного віку.

З метою профілактики синдрому після тотальної оваріоектомії у жінок запропонована поетапна індивідуальна гормонозамісна терапія в залежності від часу виникнення, ступеня і тривалості гіпоестрогенії: раннє призначення (на 2-3 добу) і тривале застосування (мінімум до настання менопаузального віку) гормонозамісної терапії.

З метою контролю лікувально-профілактичних заходів визначено алгоритм діагностики постменопаузального остеопороза у жінок репродуктивного віку після хірургічного видалення яєчників: клінічні методи, біохімічні показники фосфорно-кальцієвого обміну, рівень статевих та гонадотропних гормонів, функціональні методи дослідження МЩКТ (двухфотонна денситометрія).

Воронин К.В., Никифорова С.П. Остеопороз и тотальная овариэктомия у женщин репродуктивного возраста // Проблемы, достижения и перспективы развития медикобиологических наук и практического здравоохранения: Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И.Георгиевского. - Симферополь “Сонат” 1999. - С. 199-201.

Синдром после тотальной овариэктомии у женщин репродуктивного возраста/ К.В.Воронин, Н.К.Крыжановская, С.П.Никифорова и др.- Material of Conferens “Perinatologi today and future”.Тбилиси. 1999.-С.97-103.

Никифорова С.П. Урогенитальные расстройства у женщин репродуктивного возраста после тотальной овариэктомии // Дерматовенерология, косметология, сексопатология.- 2000.-№1(3). - С. 111-114.

Никифорова С.П., Крыжановская Н.К., Куликович Ю.Н. Остеопороз, как позднее проявление синдрома после тотальной овариэктомии у женщин репродуктивного возраста //Збірник наукових праць.-Київ: Абрис.- 2000. С 386-389.

Нікіфорова С.П. Особливості синдрому після тотальної оваріоектомії у жінок репродуктивного віку // Медичні перспекиви.- 2001. - Том VI № 3,ч.1. - С. 68-72.