Кирило-Мефодіївське товариство в українській духовній культурі - Курсовая работа

Кирило-Мефодіївське товариство займає чільне місце в історії суспільно-політичного руху в нашій країні. В діяльності та творчості діячів товариства синтезувалися ідеї романтизму і народності в єдності літературного, соціально-політичного та національно-визвольного аспектів. Таємна організація «Кирило-Мефодіївське товариство» була організована в Києві у грудні 1845 р. та проіснувала до березня 1847 р. До її складу ввійшло близько ста представників різночинної інтелігенції. Історія і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства висвітлюється в багатьох працях, які вийшли в пізніші часи, зокрема праці з різних питань цієї проблеми опублікували Ф. Ідеї незалежності, свободи та рівності українського народу серед інших словян, християнські ідеали та народна думка, а також формування національної свідомості, все, що сповідували ідеологи Кирило-Мефодіївського товариства, стає вкрай важливим в умовах сучасного суспільства, яке потребує вдосконалення та оновлення патріотичних ідеалів та формування нової національної свідомості.Під впливом цих процесів в Україні теж пожвавлюється політичний рух. Для України він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької памяті. Перші два принципи були старими і зрозумілими, тоді як третій - народність - був продиктований модерними західними інтелектуальними впливами. Університет, заснований за імператорським указом, повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів - Сен-Сімона, Фурє, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі словяни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки"» [33, с.Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Ця обізнаність з народним життям поєднувалася у кирило-мефодіївців з глибоким знанням української історії, минулого України як підстави її майбутнього. Документи Кирило-Мефодіївського товариства творились передусім під впливом тогочасних українських історичних реалій суспільного буття, з урахуванням новітніх політичних концепцій, що висували на перший план народ як головну рушійну силу історії. Білозерський з приводу Статуту товариства, в тих історичних умовах окреме існування України неможливе, «вона буде перебувати між кількома вогнями, буде стисненою і може зазнати ще сумнішої долі, ніж зазнали поляки». Для досягнення своєї стратегічної мети обидві групи кирило-мефодіївців ставили перед собою конкретні завдання: 1) поширення ідей християнського громадського устрою, свободи та рівності, що базувалися б на християнській науці і народному праві; виховання молоді в дусі християнських громадських ідей; 2) наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про його освіту і добробут; 3) розвиток української мови та культури, переклад на українську мову кращих творів світової літератури; 4) проповідування ідей повної соціальної рівності та ліквідації станових відмінностей у правах громадян, знищення кріпацтва; 5) формування почуття любові до інших словянських народів, пропаганда памяток словянської історії та народної творчості з метою «оживлення почуття народності», свідомості взаємного братерства словян; пробудження у масах прагнення до ліквідації національних та релігійних суперечностей серед словянських народів, поширення ідей спільності християнських церков.Костомарова, його участь у суспільно-політичному житті України були досить багатогранні. Серед них дисертації на тему «О причинах и характере унии в Западной России» (1841), де реалізує свій принцип історизму стосовно чільної ролі народних мас, праця «Об историческом значений русской народной поззии», де відстоював основоположну тезу про народну творчість як вираження духу, світогляду народу, драма «Мотря Кочубей» (не закінчена й не збереглася), першу в українській літературі історичну драму «Сава Чалий» (1838), українські поезії, видані збірками - «Українськії балади» (1838), «Вітка» (1841), кілька історичних праць, в тому числі «Мысли о федеративном начале в древней Руси», «Две русские народности», «Гетманство Выговского», «Богдан Хмельницький» (1857, пізніше доповнена), «Бунт Стеньки Разина» (1858), «Очерк торговли Московского государства в XVI и XVII столетиях» (1857-1858), «Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа» (1860), «Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада» (1863), «Смутное время Московского государства» (1866-1867), «Последние годы Речи Посполитой» (1869), «Начало единодержавия в древней Руси» (1870), «Руина, историческая монография из жизни Малороссии 1663-1687 гг.» (1879-1880) та інші. Костомаров не просто відображав побут та історію українського народу, а й намагався зробити певний заклик до

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Кирило-Мефодіївське товариство в українській духовній культурі

1.1 Становлення та розвиток товариства

1.2 Ідеї Кирило-Мефодіївського товариства в світлі українського національно-культурного відродження

РОЗДІЛ ІІ. Микола Костомаров - один із засновників та ідеологів Кирило-Мефодіївського товариства

2.1 Утвердження національної духовної культури українського народу в творчості М. Костомарова

2.2 «Книга буття українського народу» М. Костомарова як програмний маніфест товариства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ