Килим Північної Буковини ХХ ст.: традиції та новаторство - Автореферат

До таких виразників, що уособлюють художньо-матеріальну культуру українців, належить килимарство. У цьому контексті історія розвитку українського художнього текстилю впродовж ХХ ст. дозволяє простежити перетворення килима у різних творчих майстернях - народного майстра, художника промислового виробництва та художника декоративного мистецтва, відображаючи таким чином тяглість традиції в сучасності, її перспективи у контексті новаторських змін. від традиційних форм до сучасних методів їх інтерпретації, дає можливість побачити ступінь вираження таких категорій, як традиція та новаторство в українському текстилі в цілому. Мета роботи - ідентифікувати традиційну модель буковинського килима, висвітлити її художньо-стильову еволюцію в контексті розвитку килимарства ХХ ст. та сучасного українського художнього текстилю. розглянути художньо-стильову еволюцію буковинського килима в надомному і промисловому виробництвах, зясувати основні критерії та принципи переосмислення традиції;Значно менше відомостей існує про сучасних буковинських митців художнього текстилю, тому в даному питанні автор ґрунтується на власних польових дослідженнях. У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою для автора стали дослідження А. Буковинський килим як традиція представлено комплексне висвітлення традицій народного килимарства Буковини: подано характеристику Буковини як етнорегіону, диференційовано типи килимових виробів, розглянуто техніки виконання, проаналізовано компоненти художньо-стильової структури буковинського килима. За функціональними та художніми ознаками виділяються три основні групи: настінні килими (скорці, коверці, килими "на три нити", резбої); налавники (лаічери); залавники або оббиванці. Дослідження дозволяє стверджувати, що в буковинському килимарстві домінують три типи килимових технік: "закладне" ткання (включає техніки "на косу нитку" й "на межову нитку"), перебірне, ворсове.Дослідження традиційного буковинського килима, його художньо-стильової еволюції у ХХ ст. та впливу на формування сучасної моделі професійного регіонального художнього текстилю дає підстави для відповідних висновків. Килим як одне з яскравих явищ декоративно-прикладного мистецтва Буковини має глибокі традиції у народному художньому ткацтві і представляє самобутню складову українського килимарства. Буковинський килим як явище витворився у поліетнічному культурному середовищі, на його формуванні відобразилися взаємозвязки з контактними територіями в Україні - Поділлям, Бессарабією, Гуцульщиною, а також із сусідніми територіями Молдавії та Румунії. Аналіз народних килимів свідчить, що до початку ХХ ст. побутували дві форми традиційного килимарства: першу, більш давню, представляють геометричні килими, інша - у вигляді квіткових килимів з натуралістичними зображеннями, сформувалася протягом другої половини ХІХ ст. й витіснила геометричний килим з народного килимарства (крім гірських районів) до середини ХХІ ст. За функціональними і художніми ознаками у буковинському килимарстві розрізняються три основі типологічні групи виробів: коверцові - скорці, коверці, резбої, килими "на три нити"; налавники - лаічери; залавники або оббиванці; За технологією виготовлення буковинський килим належить до двосторонніх гладкотканих килимів геометричного типу, його ткану й художню структуру визначають рахункові техніки "на межову нитку", "на косу нитку", "у вічка".

Основний зміст роботи

Дослідження традиційного буковинського килима, його художньо-стильової еволюції у ХХ ст. та впливу на формування сучасної моделі професійного регіонального художнього текстилю дає підстави для відповідних висновків.

Килим як одне з яскравих явищ декоративно-прикладного мистецтва Буковини має глибокі традиції у народному художньому ткацтві і представляє самобутню складову українського килимарства.

Буковинський килим як явище витворився у поліетнічному культурному середовищі, на його формуванні відобразилися взаємозвязки з контактними територіями в Україні - Поділлям, Бессарабією, Гуцульщиною, а також із сусідніми територіями Молдавії та Румунії.

Аналіз народних килимів свідчить, що до початку ХХ ст. побутували дві форми традиційного килимарства: першу, більш давню, представляють геометричні килими, інша - у вигляді квіткових килимів з натуралістичними зображеннями, сформувалася протягом другої половини ХІХ ст. й витіснила геометричний килим з народного килимарства (крім гірських районів) до середини ХХІ ст.

За функціональними і художніми ознаками у буковинському килимарстві розрізняються три основі типологічні групи виробів: коверцові - скорці, коверці, резбої, килими "на три нити"; налавники - лаічери; залавники або оббиванці; За технологією виготовлення буковинський килим належить до двосторонніх гладкотканих килимів геометричного типу, його ткану й художню структуру визначають рахункові техніки "на межову нитку", "на косу нитку", "у вічка". До нетканих технік належить вишивка, що також виконується рахунковим способом.

Конструктивна модель традиційного буковинського килима представляє значно видовжені у плані килими-доріжки із відкритою тектонічною структурою стрічкового орнаменту, що організовується за такими схемами: поперечно-смугастою, поділу килима поперечними відтинками; закритого ряду; медальйонною; скісними рядами; у вигляді композицій вазонного типу. Характерними засобами виразності у побудові колориту буковинських килимів є тональний та кольоровий контрасти, поліхромність, домінування холодної гами, вирішення зображення локальною плямою.

Протягом ХХ ст. на Буковині було створено потужну килимарську інфраструктуру, що виникла на ґрунті широко розвиненого у краї ткацького промислу. До найбільших профільних килимарських підприємств Буковини належали Хотинська, Путильська фабрики, а також Чернівецький текстильний комбінат. У регіоні також збереглося виробництво килимів у домашніх умовах. На рівні освітніх інституцій буковинський килим представлений фаховою школою художнього ткацтва Вижницького училища прикладного мистецтва ім.В. Шкрібляка.

Основним предметом промислового та народного виробництва виступив орнаментальний килим. Встановлено, що буковинський орнаментальний килим масового зразка належить до геометричного типу. Кожне з профільних килимарських підприємств Буковини відзначається власною специфікою у зверненні до традиції: у виробах Хотинської фабрики поєднано буковинську та східно-подільську килимарські традиції, продукція Путильської фабрики відображає традиції Буковинської Гуцульщини, а килими Чернівецького обєднання "Восход" акумулюють риси буковинського та центральноукраїнського художнього ткацтва.

Розвиток народного орнаментального килима відбувався у контексті двох практик - традиційного народного мистецтва та самодіяльної творчості. У традиційному мистецтві збереглися канонічні форми килимарства, у художньо-стильовому плані перевага надавалась квітковим килимам. Орнаментальний килим у самодіяльній творчості виявився більш варіативним. Цьому сприяла незалежність від традиційного канону, домінування індивідуальних мотивацій та орієнтація на професійне мистецтво.

Новим явищем у буковинському художньому текстилі став сюжетно-тематичний килим. Його становлення повязане із діяльністю професійних художників. Буковинський сюжетно-тематичний килим перейшов усі етапи художньо-стильового розвитку, притаманні українському сюжетно-тематичному килиму: від "килима-картини" 30-50-х рр. ХХ ст., сюжетно-орнаментального килима у 60-х рр., - до стилістично розмаїтої художньої структури 70-80-х рр. та поступового згасання практики на тлі заміни її гобеленом у 90-х рр.

У контексті професійного художнього текстилю буковинська килимарська традиція знайшла безпосереднє продовження у навчальних практиках відділення художнього ткацтва Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка. Навчальні методики цієї ткацької школи базуються на комплексному вивченні технік, технологій та композиційних структур традиційного народного килимарства. Метою програмних завдань є структурно - технічна переробка та художньо-стильова інтерпретація народних прототипів.

Шляхи розвязання проблеми збереження та розвитку традицій у сучасному декоративному мистецтві повязані з індивідувальною творчою активністю професійних художників. Важливою ознакою буковинського мистецтва є орієнтація на місцевий етнографічний матеріал. Традиція буковинського килима продовжує розвиватися в основних видах сучасного художнього текстилю: гобелені, батику, тканинах інтерєрного призначення та сакральних тканинах, а також в моделюванні одягу.

1. Дутка В. Косівська ткацька школа: проблеми збереження та розвитку традицій // Вісник Львівської академії мистецтв. - Вип.13. - 2002. - С.312 - 322.

2. Дутка В. Ганна Вінтоняк - феномен творчої особистості // Мистецькі студії’02: Проблеми, дослідження, постаті. - Косів, 2002. - С.137 - 139.

3. Дутка В. Художня тканина та одяг Карпат // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Ужгород, 2006. - С. 209 - 217.

4. Дутка В. Типологічний діапазон народних килимових виробів Буковини та їх використання // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - № 8. - 2006. - С.48 - 56.

5. Дутка В. Техніка виробу як чинник формування художньої системи буковинського килима // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - № 11. - 2006. - С.41 - 51.