Хвороба "холера" - Реферат

На тему: Хвороба "холера"Холера (син.: холера азіатська, холера ЕЛЬТОР) - гостра, особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричиняється холерними вібріонами, має фекально-оральний механізм зараження, характеризується епідемічним поширенням та клінічною картиною тяжкого гастроентериту з різким зневодненням організму, розладами гемодинаміки. Холера належить до найдавніших хвороб людини. Перший період поширення холери тривав від стародавніх часів до 1817 р. Саме в ті часи холера була ендемічною хворобою для країн Південно-Східної Азії, розташованих у басейні рік Ганг і Брахмапутра. У 1817 р. холера поширилась за межі Індії, на Філіппіни, в Китай, Японію, регіони Північної та Східної Африки, а пізніше через південні райони Росії, Закавказзя в країни Європи, зокрема на територію сучасної України. Цей вібріон був відомий і раніше як збудник холероподібних хвороб, але його не визнавали за збудника-холери.Холерні вібріони мають форму зігнутої палички-коми 1,5-3 мкм завдовжки, 0,2-0,3 мкм завтовшки; дуже рухливі, монотрихи, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. За властивістю ферментувати сахарозу, арабінозу, манозу Хейберг поділив усі вібріони на 8 хемоварів, холерні вібріони належать до 1-го хемовару: сахароза ( ), арабіно-за (-), маноза ( ). Холерні вібріони здатні продукувати термостабільний ендотоксин, термолабільний екзотоксин (холероген) з сильною ентеротоксичною дією, а також фібринолізин, гіалуронідазу, колагеназу, нейрамінідазу та інші ферменти. За О-антигеном холерні вібріони поділяють на 3 серологічні типи: Огава, Інаба і Гікошима. У хворих на гострі кишкові інфекції, вібріоносіїв; а також зі стічних вод відкритих водоймищ виділяють НАГ-вібріони (неаглютинабільні), які не аглютинуються полівалентною холерною О-сироваткою, не відрізняються за морфологічними, культуральними та ферментативними властивостями від холерних вібріонів, мають однаковий з ними Н-антиген, але належать до різних О-груп.Вібріони, які його подолали, потрапляють у тонку кишку, де внаслідок лужної реакції вмісту створюються сприятливі умови для їх розмноження. У тонкій кишці вібріони виділяють токсичні речовини. Холероген (екзотоксин), який за своєю природою є фармакологічною отрутою, а не запальним агентом, звязується зі специфічними рецепторами ентероцитів, проникає всередину клітин, порушує їх метаболізм, токсини холерного вібріона активують синтез і виділення своєрідного гормону - вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП). В результаті зростає синтез циклічного аденозинмонофосфату (ЦАМФ) і гуанідинмонофосфату (ЦГМФ), рівень яких і визначає інтенсивність секреції в кишках, яка значно підвищується. Усі ці явища зумовлюють катастрофічну ізотонічну дегідратацію, гіпогідремію, згущення крові, зневоднення організму, дисбаланс електролітів, гіперпротеїнемію, значне погіршення кровопостачання тканин, що призводить до гіпоксії, ацидозу, екстраренальної азотемії.Продромальні явища нетипові, але іноді протягом нетривалого періоду (від кількох годин до однієї доби) спостерігаються характерні симптоми, які, особливо у разі відповідної епідеміологічної ситуації, дають змогу запідозрити холеру: відчуття тривоги, слабість, бурчання в животі, біль у жувальних і литкових мязах, пітливість, запаморочення, похолодання кінцівок. Через кілька годин, іноді через добу, до проносу приєднується багаторазове блювання, іноді фонтаном, без нудоти, болю в надчеревній ділянці. У хворих із зневодненням І ступеня спостерігається пронос і блювання 2-4 рази на добу, дефіцит маси тіла не перевищує 3 %. Холера із зневодненням І ступеня виявляється у 40-60 % хворих і реєструється частіше під час розпалу і спаду епідемічного спалаху. Хвороба має гострий початок, характеризується профузним проносом (випорожнення до 15-20 разів на добу), фекалії поступово втрачають характерний вигляд, нагадують рисовий відвар.Холеру слід диференціювати з ешерихіозом, харчовими токсикоінфекціями, стафілококовим харчовим отруєнням, шигельозом, ротавірусним гастроентеритом, отруєннями мухомором зеленим, пестицидами, солями важких металів. Спочатку зявляється біль у животі, нудота, блювання, підвищується температура тіла і тільки пізніше приєднується пронос, у той час як холера починається з проносу, а блювання виникає пізніше, на тлі прогресуючого зневоднення. Шигельоз характеризується спастичним болем у лівій здухвинній ділянці, тенезмами, невеликою кількістю фекалій з домішками слизу та крові, чого немає при холері, майже не спостерігаються ознаки зневоднення. У хворих на ешерихіоз підвищується температура тіла, поступово розвивається зневоднення (ексикоз), довго зберігається каловий характер фекалій, які у маленьких дітей мають оранжевий колір. Ротавірусний гастроентерит спостерігається у вигляді спалахів, переважно в осінньо-зимовий період, фекалії пінисті, зневоднення не досягає такого ступеня, як при холері.

План

1. Загальні поняття про захворювання «Холера» та історичні дані про її винекнення

2. Етіологія та епідеміологія

3. Патогенез і патоморфологія

4. Клініка. Ускладнення, прогноз та діагноз

5. Диференціальний діагноз та лікування хвороби

Список використаної літератури

1. Загальні поняття про захворювання «Холера» та історичні дані про її виникнення холера епідеміологія лікування клінічний