Художня трансформація образу козака в українській народній прозі - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КЕЙДА Федір Федорович, Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри української філології;Актуальність теми дослідження визначається назрілою потребою зясування специфіки художнього моделювання образу козака в героїчному епосі. Як свідчать спостереження, під кутом зору комплексної концептуальної рецепції, цілісної проблемно-естетичної інтерпретації народна проза про козаччину ще не розглядалася. Мета роботи - комплексно дослідити художню багатогранність, специфіку моделювання образу козака й теми козаччини в різних типах художнього дискурсу; висвітлити на змістовому, формотворчому та формальному рівнях феномен художнього втілення образу козака в українському народному героїчному епосі. окреслити особливості характеротворення, домінантні типологічні риси, притаманні образові козака в світоглядно-естетичній системі народної прози (тісний звязок козака як епічного героя з рідною землею і обовязок перед нею; ініціальні етапи епічного життя героя, повязані зі своєю землею та своїм народом: народження, перший подвиг, здобуття зброї, навичок воїна, коня, дружини, друга-побратима, смерть у «своїй» та «чужій» стороні тощо); визначити основні типологічні компоненти моделей образу козака, розглянути його естетичну функцію на рівні тексту та систему повязаних із ним епічних «постійних формул», показати специфіку фольклорного наративу в контексті зі змалюванням образів козаків та козаччини загалом.У розділі І «Козацтво в українському фольклорі крізь виміри традиційної образної системи» розглядаються основні підходи до інтерпретації феномена козацтва, його історичний та культурологічний сенс, а також компаративні звязки зі східними та західними образними відповідниками. У звязку з цим можемо говорити також про зіткнення двох типів ментальності українців - землеробського й козацького, що виявилося (зосібна у фольклорі) через бінарні опозиції «оселя - дорога», «чоловік - жінка», «мир - війна», «усталеність - мобільність» та ін. Характерно, що в народній прозі знайшли відображення майже всі найпоказовіші причини виникнення козацтва: економічні (брак орної землі, колонізація народом вільних ґрунтів Придніпровя й Дикого поля); національні (полонізація українського населення, наступ католицької церкви на православя); політичні (прагнення польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарських нападів); стратегічні (перманентна небезпека з боку Кримського ханства); соціальні (посилення експлуатації українців литовськими та польськими магнатами, шляхтою, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала). Виокремлюються також формули смерті - стереотипні, повязані з війною (козак «порубаний, посічений», страчений, вбитий - «Скарби Кобилиці», «Про Саву Чалого ІІ», «Подвиги Семена Палія»), і, здавалося б, нелогічні, повязані з архаїчнішими персонажами (козак сам або разом із конем топиться). Більшість творів із трагічною розвязкою або позбавлені конфлікту, або ж він виявляється в сюжеті специфічно: у протиставленні рідної землі (родини) чужій стороні (безрідності); у відїзді козака з батьківщини; у позбутті сина з дому; у ритуальному прощанні (аналогічному до прощання з мертвим) рідних з козаком, якого проводжають у військо; у застереженні рідними (в основному матірю) козака перед відїздом із дому; у наріканні козака на рідних (або долю), «що молодим не женили, в вічну службу затопили»; у розмові вмираючого (або вбитого) козака і птаха-посередника між світом живих та мертвих; у передачі вбитим звістки про свою долю рідним тощо.Тобто, епічні та історичні компоненти народного героїчного епосу є цілісністю, яка реалізується через певні коди генетичного, типологічного та ареального походження. Образ українського козака споріднений із західноєвропейським лицарством і носить історико-типологічний характер через потрійну зумовленість необхідністю захисту рідної віри, рідної землі й рідної спільноти від ворожих зазіхань. Через це в аналізованому матеріалі спостерігаємо опис та аргументацію лицарських чеснот, які уособлюються для українців саме в образі козака - побратима, земляка, єдиновірця. Так, тотемічний культ воїна-звіра (перевертня) простежується у наративах про козаків-характерників; подібні наративи мають стереотипну схему, типову для билин, чарівних казок, легенд, і містять у своєму складі усталені епічні формули, серед яких центральною є тематична група формул смерті (смерть-загибель, смерть-одруження, смерть-утоплення, смерть-викуплення).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ