Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЗахист відбудеться 17 травня 2002 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Автор простежує традицію зображення жіночих образів в українській літературі, яка йде від початків історії світової культури, відображена в міфах, легендах, релігійних уявленнях на рівні свідомості. Самчука, відповідно до неї проаналізовані жіночі характери у його творах, простежено традиції, на які спирався автор у створенні жіночих типів, охарактеризовані основні художні засоби, за допомогою яких письменник змалював головних героїнь. The author traces a tradition of describing women’ s characters in Ukrainian literature, which begins from the world cultural origins and which is described in myths, legends, and religious ideas on the mental level. Typology of women characters by Ulas Samchuk was made for the first time; and according to this typology the author had analyzed women characters in Samchuks works, had traced those traditions that became origins while creating new women types; also the author had analyzed main artistic methods that had been used by the writer for description of general characters.Представник еміграційної гілки української літератури Улас Самчук у своїх творах прагнув відобразити буття українського народу в ХХ ст. Заявлена в дисертації тема художньої парадигми жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури, образ жінки-матері як один з концептуальних образів української літератури не була до цього часу предметом спеціального вивчення. Насправді ж можна стверджувати, що ця проблема є концептуальним принципом пізнання й відображення світу Уласом Самчуком, оскільки витворений ним архетип жінки як символічна конструкція дешифрується в різноманітні образні уявлення, виокремлюючи його прозу в самобутнє і неординарне явище літературного процесу ХХ ст. Саме художня парадигма жіночих характерів у творах Уласа Самчука генетично поєднує в українському письменстві міфопоетичні уявлення про Україну, що складались і трансформувалися протягом століть, і принципи актуалізації архетипу Великої Матері у такій сфері духовного життя, як літературна творчість. Метою даного дисертаційного дослідження є простежити художню парадигму жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури.У першому розділі “Еволюція жіночого характеру в українській літературі” висвітлюється історія та природа жіночих образів, доводиться, що образ Magna Mater, Великої Матері відіграє провідну роль в історії української літератури. Архетип жінки-матері є формою психічної організації світу, образом, через який людина сприймає світ, де виявляються особливості її ментальності, уявлення про родину як мікрокосмос, а про суспільство - як макрокосмос. Нечуя-Левицького вперше в українській літературі порушується питання розпусного життя жінки, а також зявляється фігура жінки-бурлачки, котра намагається протестувати проти власного принизливого життя. Самчука, наголошує, що він єдиний у доробку письменника, де головна героїня - жінка, котра є типовою представницею жіноцтва України 20 - 30 років ХХ ст. “Жіночі характери у творах “Волинь”, “Чого не гоїть огонь”, “Юність Василя Шеремети” крізь призму регіонального патріотизму автора” дисертантка доводить, що головні героїні творів “Волинь”, “Юність Василя Шеремети”, “Чого не гоїть огонь” є невідємною частиною творення письменником образу Батьківщини.Дисертантка доводить, що жіночі образи, що є концептуальними для української літератури, пронизують усю прозу Уласа Самчука. На перший план у розумінні жіночого образу, який ми бачимо через призму загальної символіки та міфологічних уявлень, виходить сильний аспект сприйняття, повязаний з Матірю чи Magna Mater, або ж Великою Матірю (архетип досліджений і виведений К.Г. В українській культурі збереглася структура жіночого символу, особливо виразним є образ сильної жінки-матері, що зумовлено збереженням архаїчних елементів у культурі. Юнгом, можна стверджувати, що в українській літературі досить часто через жіночі образи письменники прагнули відтворити образ України: образ жінки-матері є нічим іншим, як образом рідної землі. Героїні Самчукових творів поділяються на такі типи: перший тип - це жінка-мати, жінка-селянки, берегиня домашнього вогнища (Настя Довбенко, мати Василя Шеремети, Марія Перепутько, Маруся Балаба) ; другий тип - так званий тип “міської жінки”, через який письменник відстоює право жінки на самовизначення, право обирати свій життєвий шлях, як кінцевий результат - усі жінки цього типу знаходять себе у материнстві (Віра Ясна, Маряна Мороз, Віра Мороз, Ольга Мороз); третій тип, певною мірою експериментальний для самого Уласа Самчука, - це тип жінки-мисткині, втаємниченої та непередбачуваної, яка ніколи не може всидіти на місці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ