Художні особливості історичного роману (на основі романів Генріха Манна "Молоді роки короля Генріха IV" та "Зрілі роки короля Генріха IV") - Курсовая работа

Дослідження присвячено створенню теоретичної моделі історичного роману, опису його стійких структурних особливостей і будові типології даного жанру. При цьому враховуються різні традиції, які ввібрав у себе історичний роман за період свого розвитку. В дослідженні роздивляються історичні романи німецького письменника Генріха Манна «Молоді роки короля Генріха IV» (1935) та «Зрілі роки короля Генріха IV» (1938), написані в період найвищої популярності жанру історичного роману. Мета дослідження - визначити особливості історичного роману як жанру. Визначити ключові особливості романів Генріха Манна «Молоді роки короля Генріха IV» та «Зрілі роки короля Генріха IV».Літературний жанр - тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури [9]. Роман - жанр оповідної літератури, розкриває історію декількох, іноді багатьох чоловічих доль протягом тривалого періоду часу, інколи цілих поколінь [10]. Специфічною особливістю роману в його класичній формі є розгалуженість сюжету, відображається складність відносин у суспільстві, що малює людину в системі його соціальних звязків. Історичний роман - це прозовий жанр, в якому вигадані персонажі діють на тлі історичних подій і тому можуть в ході розповіді стикатися з особистостями що реально існували, і брати участь в історичних подіях описуваного періоду [4]. Найчастіше автори схиляються до однієї з цих сторін, і тоді роман виходить більше історією або більше вигадкою.Історія, на думку романтиків, - це життя народу, тому його інтереси і пристрасті, його думки входять в зміст історії. Та чи інша подія може набути значення в залежності від того, як відбилася вона у свідомості народу. Так романісти відкривали собі шлях до вивчення народної свідомості і реально інтерпретували марновірства і легенди, що раціоналістам XVIII сторіччя здавалися дурницею або масовим психозом. Широкою течією ввійшов у роман фольклор в усіх його формах, - від переказів і пісень до повірїв і прислівїв. Історичний роман повинен зрозуміти цю задачу і цю єдність і пояснити події не дрібними причинами психологічного характеру, не випадками, що виникають у житті, не примхою государя і не капризами двору, а законами епохи.Слава творця історичного роману міцно затвердилася за великим англійським письменником Вальтером Скоттом (1771-1832) ще при його житті, починав свою письменницьку діяльність як поета і збирача шотландського фольклору, але після успіху його першого історичного роману «Уейверлі» вирішив присвятити себе виключно цього жанру. Вальтер Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним національним підґрунтям. Антикварний роман навчив Вальтера Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного обличчя. Описи Вальтера Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі - не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики.Історичний роман вимагав знань, знайомства з хроніками, зі старою мовою, з філософією і, зокрема, з філософією історії. Потрібно було зображувати безліч різних персонажів, кожний з яких був породженням особливого середовища, виражав особливу психологію і належав епосі, мало схожій на сучасну. В історичному романі особливе місце зайняв діалог не тільки як засіб характеристики, але і як засіб обєктивації зображуваного. Ця тенденція дозволила роману досягти обєктивності, що була недоступна роману XVIII століття та й не була його метою. Щоб бути правдивим, історичний роман повинний був зображувати всю епоху, у всіх її відтінках.Однак між історичними романами Вальтера Скотта, що був родоначальником цього жанру, Меріме («Хроніка часів Карла IX»), Гюго («Собор Паризької богоматері», «Девяносто третій рік») і романами Олександра Дюма маються істотні розходження. «Три мушкетери» (1844), «Двадцять років поспіль» (1845), «Граф Монте-Крісто» (1846), як і багато інших романів Дюма («Графиня Монсоро», «Намисто королеви»), являють собою вільний, але яскравий, захоплюючий виклад різних історичних подій. У романах Дюма виступають Людовик XIII, Ришельє, Ганна Австрійська, герцог Бекінгемський. Події в романі Дюма розвиваються з волі випадку, часто з волі людей, непричетних до двору і забутих історією, мушкетерів, гарненьких камеристок королеви... Відомості, отримані з «Мемуарів ДАРТАНЬЯНА», пізніше були доповнені справжніми «Мемуарами мадам де Лафайєт», що наштовхнули Дюма і Маці на думку написати роман «

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОЕТИКА ЖАНРУ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ

1.1 Історія жанру

1.2 Вальтер Скот як основоположник жанру історичного роману

1.3 Історичний роман В. Гюго

1.4 Особливості історичних романів О. Дюма

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ВІДОБРАЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ЕПОХИ НА ПРИКЛАДІ РОМАНІВ Г.МАННА «МОЛОДІ РОКИ КОРОЛЯ ГЕНРІХА IV» ТА «ЗРІЛІ РОКИ КОРОЛЯ ГЕНРІХА IV»

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ