Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко, філософська часоплинність її поезії. Історичний час у творчості поетесси. Хронотоп в поемах "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських" як культурно оброблена стійка позиція, з якої людина освоює простір.
Введене М. М.Бахтіним поняття хронотопу зєднує воєдино простір і час, що даєнесподіваний поворот темі художнього простору і розкриває широке поле для подальших досліджень. Уявлення про простір лежать в основі культури, тому ідея художнього простору є фундаментальною для мистецтва будь-якої культури. Художній простір можна охарактеризувати як властивий твору мистецтва глибинний звязок його змістовних частин, що надає твору особливу внутрішню єдність і наділяє його в кінцевому рахунку характером естетичного явища. Разом з тим Бахтін згадує і більш широке поняття "художнього хронотопу", що представляє собою перетин в творі мистецтва рядів часу і простору і виражає нерозривність часу і простору, тлумачення часу як четвертого виміру простору. У творах просторово-часових мистецтв простір, як воно представлено в хронотопах цих творів, і їх художній простір не збігаються.Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Коли Ліні Костенко було 6 років, сімя переїхала до Києва. Багато в чому вона суттєво відрізнялась до інших - не творила, скажімо, славу комуністичним вождям, не відкувалася на "червоні дати" календаря, не ділилася своїм щастям жити у країні, яка будує світле майбутнє… Натомість читач зустрічався у її перших збірках з поезією, у якій відчувається прагнення виробити свій, незалежний від офіціозу, погляд на світ. Працюючи з високим творчим піднесенням, Ліна Костенко підготувала четверту збірку "Зоряний інтеграл", вихід якої, безперечно, став би видатною подією в культурному житті України. Тож обравши собі Долю, рідною сестрою якої була Поезія, а матірю - Правда, Ліна Костенко дарувала людям свої вірші, які немов самі народжувались з її схвильованої душі.Творчість Ліни Костенко в усьому її тематично-жанровому розмаїтті доцільно розглядати як своєрідний поетичний континуум проблемно-концентричних кіл, відкриту систему просторової концентричності загальнолюдських і загальнонаціональних проблем, що обертаються довкола однієї визначальної двополюсної часової антитези-вісі: вічність - мить, де серцевиною завжди буде вічно плинний індивідуальний внутрішній досвід, через який час постає розгортанням руху свідомості, прирощуванням смислів: "Усе іде, але не все минає / над берегами вічної ріки". Однак покликання поета - не тлумачити, не вияснювати, а передавати в слові своє відчуття часу ("Немає моря глибшого, ніж Час"), його буттєтривання, ритм, а скоріш - ритми, його аромат, так само, як неміреність і взаємозумовленість того, що звемо минулим, майбутнім та теперішнім як "моментом буття й небуття" (Арістотель) - тобто здійснювати в слові кантівську тезу щодо внутрішньої єдності часу та субєктивності й тим самим "втілювати життєвий час людини, опредметнювати траєкторію його біографії", [15, С.50] аби надати безликому астрономічному часові глибини екзистенційного пережиття й буттєвого наповнення. У цих коротких рядках час мовби скапує веселими краплями у вічність, й ота дощова часомузика заворожує своєю ритмічною й монотонною розміреністю, аж доки, мовби навшпиньках, не підкрадається смуток, і та веселість раптом обертається печальним прозрінням: "А це уже віки…". "Хода" часу в поезії Ліни Костенко - нерідко неквапно-розмислова, як у вірші "Українське альфреско", де відповідний поетичний синтаксис передає розмірений його темп, у якому той час і можуть "співпереживати" окремі індивідуальності. Враження уповільненого плану життя, субєктивованого через образи літніх людей, для яких час уже мовби застиг у своєму зеніті, створюють й оті вистояні аж до холодів вишні, і повільне хитання патлашків, і стомлений (слово це й несе основне смислове навантаження) лелека.Археологія історичної правди, тієї правди, яка "втонула в часі", "розкопана" художньою інтуїцією, прозрінням, втіленим у слові Ліни Костенко, до якої ця правда дійшла "у вимірах легенд", постає в її творчості як розгортання Духу історії, Духу нації; а тому історичний час у творах поетеси ущільнюється, опредметнюється й індивідуально осамосвідомлюється. Тож герої поетичного епосу Ліни Костенко, проживаючи свій час як вибір, творять історію свого народу, оприявлюючи в часі власний індивідуальний досвід, а вже із суми індивідуальних досвідів і витворюється наша багатостраждальна історія. Такий вектор "національного історизму" Ліни Костенко, як історична память та прозирання в день, коли таки знайдемо "Україну в Україні", бачиться як виразна "крива напруги" національного болю - від "Думи про братів неазовських", "Горислави-Рогніди", "Древлянського триптаха", "Князя Василька", "Лютіжа", "Чигиринського колодязя", "Чадри Марусі Богуславки" - до вершинних епічних творів "Маруся Чурай", "Скіфська одіссея", "Сніг у Флоренції", "Б
План
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко
2. Час в поезії Ліни Костенко
2.1. Філософська часоплинність поезії Ліни Костенко
2.2. Історичний час у творчості Ліни Костенко
3. Хронотоп в поемах Ліни Костенко "Скіфська одіссея" та "Дума про братів неазовських"
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
