Християнство як фактор формування духовної культури Київської Русі - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИОфіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Дулуман Євграф Каленикович (Національний аграрний університет, професор кафедри філософії), кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Бондар Станіслав Васильович (Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу історії філософії в Україні). Захист відбудеться 25 лютого 2000 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. В дисертації доводиться, що в системі східних і західних світоглядних парадигм українському народу більше притаманні світо-і життєзаперечення й інтровертизм. Обгрунтовується положення, що на Русі з давнини панувало апофатичне богословя, пріоритетність ідеї про непізнаваність Бога й різке розмежування небесного і земного, божественного і мирського.Роль християнства в культурно-цивілізаційному розвитку східнословянських народів яскраво простежується при вивченні того переломного моменту, коли Київська Русь змінила віру своїх батьків - язичництво на нову християнську релігію. Дисертантка пропонує розглянути цей процес нібито зсередини, з проникнення у внутрішню суть явища, тобто окреслює ті духовні домінанти, які несло християнство новоохрещеним народам, і прагне простежити те, як це відбувалося. Вплив християнства на формування саме духовної культури Київської Русі ще недостатньо вивчено, тому аналіз того багажу, який принесло християнство східнословянським народам, дає можливість не тільки заповнити наявні лакуни в минулому, але й по-новому розглянути духовні проблеми сьогодення. Тому зроблена дисертанткою спроба виявити внутрішній зміст християнської релігії на основі аналізу памяток як патристичної, так і власної вітчизняної християнської літератури дає можливість по-своєму оцінити внесок християнства в скарбницю духовної культури нашого народу. Дисертація виконувалася в системі досліджень, які проводить Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України з вивчення специфіки релігійного феномена як духовного явища, його функціональності, співвідношення національного і релігійного в контексті відродження незалежної України, досліджень з історії релігії на українських теренах.У Вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначені мета, завдання, джерела і теоретико-методологічна основа дисертації, сформульовані її наукова новизна, теоретична і практична значимість, викладено зміст положень, що мають наукову новизну, наведено дані про апробацію результатів дослідження. Проблема ролі християнства в духовній культурі Київської Русі умовно поділяється на два найбільше потужних шари: перший з них піднімає коло проблем, повязаних із процессом запровадження християнства в Київської Русі із всіма нюансами, які при цьому виникають. Вивчення ролі християнства в культурі Київської Русі почалося ще в минулому сторіччі, коли йшла підготовка до святкування 900-літнього ювілею хрещення Русі. Наслідкам запровадження християнства на Русі було присвячено значно менше уваги, хоча й зазначалося, що це ввело Русь в орбіту цивілізованих країн і сприяло її культурному піднесенню. У книгах О.М.Рапова, Я.Н.Щапова, М.Ю.Брайчевського, І.У.Будовниця, М.С.Гордієнко, М.Ф.Котляра, І.І.Огієнка, М.Чубатого, А.С.Глушака, Є.К.Дулумана знову основна увага приділяється тому де, коли і яким чином було здійснено охрещення Володимиром Русі, яким був тоді устрій церкви, якими тяжкими шляхами проникало християнство на наші землі.Християнство в Київській Русі частіше сприймалося як моральне вчення, як прагнення побудувати духовне життя згідно завітів Христа, як пошук життєвої правди через засудження матеріальної наживи і мрії про рівність всіх перед Богом, незбагненним у всій своїй величі. Шлях давньоруського аскетизму - це шлях Івана Лествичника, де сувора аскеза, умертвління плоті не є самоціллю, а скоріше навпаки - аскеза не повинна виставлятися напоказ, не повинна породжувати гординю. Аскетичний спосіб життя був спрямований на переключення духовної енергії людини із зовнішнього на внутрішній світ і мав сприяти загостренню внутрішнього духовного зору. Християнство порівняно з язичництвом безперечно є більш високим щаблем в усвідомленні людиною свого місця у світі. Відтак, ми бачимо, що на самому початку розвитку релігійної думки в Київській Русі в ній виявилося два шляхи - шлях містичного, ірраціонального прилучення до божественної благодаті і шлях порятунку добрими справами, деяке допущення раціонального в сферу за своєю суттю орієнтовану на трансцендентне.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ