Христианська апологетика и патристика в середні віки - Реферат

У доникейський період християнська філолофсько-теологічна думка досягла свого найвищого розвитку в працях александрийців Климента й Оригена. Після них аж до Панаса і каппадокийцев, тобто приблизно протягом сторіччя, на грецькому Сході не зявлялося жодного християнського мислителя, гідного бути включеним, навіть зі звичайними застереженнями, в історію філософії. Навпроти, саме цей же період був часом пишного розквіту філософії і теології язичества, що перейшов тоді в настання, і був відзначений такими іменами, як Гребель, Порфирій і Ямвлих.Першими латиноязичними апологетами були Минуцій Фелікс і Квінт Тертуліан. Однак якщо порівнювати їх із уже відомими нам грекоязичними апологетами, то Минуцій скоріше може бути віднесений до типу мислителів, подібних Юстину і Климентові, тоді як Тертуліан буде більше нагадувати Татиана і Теофила. У цьому змісті довга обвинувальна мова, що міститься в діалозі, Цецилія проти християн заслуговує на особливу увагу. «Чи не вправі ми скаржитися й обурюватися,-заявляє Цецилий,-коли спостерігаємо, як деякі, не маючи ні освіти, ні навіть якого б то не було поняття про науки і мистецтва, із упевненістю судять про початок і устрій світу, тобто беруться вирішувати такі питання, що і філософія, володіючи величезним числом шкіл, дотепер не змогла вирішити?». У першому випадку претендувати на його пізнання було б нечестиво, тому що це означало б претендувати на розкриття божественних таємниць; у другому випадку шукати те, чого немає, було б просто абсурдно.Зовсім іншої думки на цей рахунок був сучасник Мінуція, один із самих знаменитих апологетів - Тертулліан. Вийшовши, як і Минуций, з латинської риторичної школи, де повновладно правил дух Цицерона, Тертуллиан на відміну від Мінуция не сприйняв ні ціцероновського відношення до філософії, ні його високої оцінки освіченого розуму, добре засвоївши лише риторичну і літературну техніку, що зробила його твір зразком ранньохристиянської полемічної літератури. В ідейному відношенні дійсними вчителями Тертулліана були кініки і стоїки. Задача всякого дослідження, усякого пізнавального пошуку - знайти щось достовірне, у що можна було б твердо вірити. Разом із сучасними йому кініками Тертулліан вважав, що в розбещеному і штучному язичницькому світі іскра істини усе ще зберігалася тільки в глибинах хтонічеської, інстинктивної природи людини, і особливо в душі незангажованого простолюду; що культура є як би хвороба, звільняючись від якої людство повертається до свого нормального, природного стану - стану здорових інстинктів і тверезої розважливості.Двоїсте походження всього створеного «з нічого» і «від бога» визначило єдність у всіх видах пасивного (матерія) і активного (форма) початків. Оскільки ж пасивне є лише зворотна сторона активного, як тінь - зворотна сторона світла, остільки матерія в змісті чистої пасивності не має дійсного існування, а матерію як вже оформлену, як сукупність тілесних речей варто вважати створеною богом. На думку Василя, бог не створює спочатку матерію взагалі, а потім її конкретні види тіл шляхом накладення форми; він діє відразу конкретні індивідуальні речі, що укладають у собі пасивний і активний принципи, з цих речей і складається увесь світ. Приводячи перші слова Писання: «Спочатку створив бог небо і землю», Василь підкреслює, що «спочатку саме й означає, що не в часі, бо «початок» не є навіть найменша частка часу, бо воно поза ним. Відповідно до цієї доктрини призначення людини, - повернення людиною втраченої подоби бога, що досягається, по-перше, через очищення (катарсис) душі від почуттєвих пристрастей і прихильностей (що піднімає людину до першого неба); по-друге, або просвітлінням, осяянням душі мудрістю, гносисом, тобто світлом божественних істин (так досягається друге небо); нарешті, по-третє, устремлінням душі до самого джерела її існування і блаженства як до вищого предмета її любові,-устремлінням, що вже не піддається раціональному обліку і приводить до всезростаючого ступеня богоуподобления (досягнення третього неба).Однієї з головних проблем, яких Григорій Нізіанзін торкається у своїх трактатах, була, проблема співвідношення віри і розуму. Особливо близькі до християнства, зрозуміло, платоники, що «краще усіх міркували про божество». Вона означає лише обмеження спекулятивної функції розуму (філософії) задачею пояснення, тлумачення божественного слова (теології), увязненого в Писанні і Переказі. Відповідно до Григорія, слово Писання у своєму буквальному значенні лише почасти виражає той зміст, що вкладає в нього сам бог і який відповідає божественному Слову-Логосу. Усі те, що охоплюється змістом Біблії, підрозділяється на чотири класи предметів: 1) те, що в дійсності не існує, але можна виразити в людській мові; 2) те, що існує в дійсності, але в людській мові невимовно; 3) те, що і не існує, і невимовно; 4) те, що і можна виразити в людській мові, і існує в дійсності.Отже, як ми бачимо ідея походження ранніх християнських церков від апостолів була в часи апологетів дуже поширеною. З цього часу собор починає п

Зміст

Вступ

1. Погляди Мінуція Фелікса на біблійні та античні вірування

2. Погляди Тертулліана на біблійні та античні вірування

3. Василь Кесарійський

4. Григорій Нізіанзін, або Богослов

Висновок