Харківський університет наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть - Автореферат

Харківський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана в Харківському національному університеті ім. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Калініченко Володимир Вікторович, Харківський національний університет ім. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Білоцерківський Василь Якович, Харківський державний педагогічний університет ім. Захист відбудеться 27 лютого 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 у Харківському національному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.Виходячи з цього, ставилися конкретні дослідницькі завдання: провести аналіз наявної літератури та джерел для отримання сукупності наукових фактів, необхідних для дослідження теми; вивчити систему управління університетом й участь у ньому професорсько-викладацької колегії; схарактеризувати колектив, організацію навчального процесу; окреслити наукові досягнення вчених університету. Зокрема, простежується вплив колегії на управління університетом, формування складу студентів та власного колективу, організацію навчального процесу. У літературі студентські заворушення в Харківському університеті докладно вивчені до 1907 р., але майже відсутня характеристика позицій тих студентів і викладачів, які виступали проти заворушень, не досліджені різні форми організації студентів в університеті та критерії оцінки складу студентів. Спогади його вихованців та викладачів, ювілейні та памятні збірники, некрологи, матеріали газет “Утро”, “Харьковские губернские ведомости” та “Южный край” дали можливість дослідити проблеми управління університетом після 1905 р., студентських заворушень, життя студентів поза університетом, ставлення громадськості до університету тощо. Причинами кількісного коливання студентів за факультетами наприкінці ХІХ ст. визначені: 1) розташування університетів (у столиці чи провінції) і повязані з цим матеріальні можливості студентів; 2) фаховий рівень викладачів, адже легкі умови переходу з одного університету до іншого давали можливість учитися під керівництвом обраних студентами спеціалістів (тільки цим можна пояснити той факт, що після 1887 р. історико-філологічний факультет Харківського не зазнав такого зменшення кількості студентів, як відповідні факультети інших університетів); 3) зменшення кількості студентів не можна пояснити введенням статуту 1884 р. і нових навчальних планів 1885 р., оскільки на деяких факультетах, навпаки, спостерігалося збільшення студентів.У висновках зазначено, що Харківський університет наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. займав помітне місце серед вищих навчальних закладів країни. Формування професорсько-викладацького корпусу Харківського університету здійснювалося переважно власними силами через систему відбору професорських стипендіатів, наявність інституту надштатних викладачів, існуючу систему заміщення кафедр. Вакантні кафедри Харківського університету заміщувалися переважно приват-доцентами. Щоб виправити ситуацію, міністерство освіти вдавалося не до змін у системі отримання вчених ступенів, покращення матеріального становища професорських стипендіатів, а до призначення на вільні посади професорів з інших університетів. Порушення постанов міністерства освіти щодо правил навчання студентів в університеті і їх організації, стосовно соціального, національного, сімейного складу студентів, самостійне визначення умов вступу до університету вказують на достатню самостійність колегії Харківського університету у прийнятті рішень, які впливали на формування студентського контингенту.