Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр. Аландське питання у шведсько-фінляндських відносинах на початку 1920-х рр. Особливості розвитку відносин між країнами Північної Європи та СРСР.
При низкой оригинальности работы "Характеристика зовнішньої політики країн Північної Європи у 20-ті роки", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Nordic countries) - культурно-політико-географічний регіон в Європі, що включає в себе держави Скандинавії (Данію, Швецію і Норвегію) і історично повязані з ними держави Фінляндію та Ісландію, а також Гренландію і Фарерські острови (є частиною Данії).Уряди цих країн розраховували в Лізі Націй грати привабливу роль посередників між конфліктуючими великими державами, що, на їх думку, повинно було захистити їх від свавілля великих імперіалістичних хижаків. Якщо в Данії нова конституція була прийнята як би в превентивному порядку, в 1915 р., то для Норвегії і в значно більшою мірою для Швеції ці бурхливі роки виявилися часом важливих політичних змін. У двадцятих - тридцятих роках в країнах Північної Європи були досить активні як ліворадикальні, так праворадикальні течії (комуністи, анархісти, фашисти, націонал-соціалісти), проте ніде, навіть у Фінляндії, їх вплив не був значним. Вперше у післявоєнні роки арбітраж Ліги Націй зіграв важливу роль у врегулюванні кількох регіональних конфліктів у Європі, в тому числі між Фінляндією і Швецією (через Аландські острови). північна європа зовнішня політика Фінляндію було проголошено республікою.30 листопада 1918 року між Ісландією і Данією був укладений договір про особисту унію (загальний король, здійснення Данією оборони і ведення іноземних справ Ісландії; в інших питаннях визнавався суверенітет Ісландії) і оголошено про постійний нейтралітет Ісландії. 18 травня 1920 року прийнята Конституція Ісландії (залишалася в силі до 1944 р.), за якою уряд ніс відповідальність перед альтингом (парламент в Ісландії), хоча формально призначався королем.Вже в 20-30-і рр. в Швеції почали складатися специфічні риси соціал-реформістської моделі ГМК. У 1921-1922 рр. Швеція уклала торговельно-економічні угоди з Радянським Союзом. У 1920 році Швеція вступила до Ліги Націй, незважаючи на те, що недоліки організації були очевидні і вона сприймалася багатьма як союз європейських держав-переможниць. Але мирна ініціатива вважалася похвальною, і пропозиція про вступ до неї Швеції, винесена на голосування в риксдагу, було прийнято більшістю голосів. Швеція брала активну участь у роботі Ліги Націй і два рази була членом Ради Ліги.Близько 875 року скандинавами був відкритий острів, вони назвали його "зеленої країною" - Гренландією. У 1721 році норвезький місіонер Ханс Егед оголосив що Гренландія належить датському королю (Данія і Норвегія перебували в той час в династичної унії). Спочатку Данія з олімпійською байдужістю ставилася до своєї колонії - Гренландія не уявляла ніякої практичної цінності. Весь цей час Гренландія була для Данії збиткова, проте Данія продовжувала вкладати гроші в свою колонію. На Гренландію великі держави поки не робили замах, але до неї придивлялася Норвегія, несподівано згадав про те, що Ейрік Рудий і перші поселенці були норвежцями.Фінляндію воно розглядало як сусідню країну, що займала важливе стратегічне положення, і оцінювало її відносини з іншими великими державами, враховуючі подібні перспективи. При цьому взаємовідносини між Фінляндією та СРСР характеризувалися взаємною підозрілістю, чому сприяли спогади про події громадянської війни в Фінляндії та інших, менш значущих збройних конфліктах 1918-1922 рр. У період між двома світовими війнами ні від Фінляндії, ні від СРСР не виходило відкритої взаємної військової загрози. Протягом багатьох десятиліть у Фінляндії відчувався інтерес до одноплемінників зі Східної Карелії. Уряд червоних у Фінляндії вважав, що Східну Карелію за згодою більшовиків можна було б приєднати до Фінляндії.У 20 - ті роки радянська загроза сприймалася в Фінляндії цілком суттєво. Тисячі фінів бігли в Радянську Росію після громадянської війни. У перші роки незалежності Фінляндія шукала у Лізі націй додаткові гарантії проти радянської загрози. У лютому 1922 року на півночі було здійснено збройне вторгнення до Фінляндії з радянської території, відоме під назвою "свинячий заколот". Проте Асамблея Ліги Націй в 1923 р. прийняла постанову, в якій говорилося: "Асамблея, визнаючи важливість питання про Східну Карелію, бере до уваги пояснення делегації Фінляндії про те, що фінський уряд, оскільки немає будь-якого іншого рішення або заяви міжнародного суду, буде твердо дотримуватися свого права розглядати приписи Тартуського мирного договору, що відносяться до положення Східної Карелії, і повязані з ними заяви в якості міжнародних зобовязань; і просить Раду надалі, по-можливості, збирати всю корисну інформацію з даного питання для його позитивного вирішення".З початку 20 - х і майже до середини 30 - х років найкращим гарантом безпеки Фінляндії вважалася Ліга Націй. У діяльності цієї організації був зроблений акцент на юридичне міжнародно-правове мислення, що поєднувалося з зовнішньополітичної традицією в Фінляндії. Після Локарнської угоди 1925 р., коли Німеччина стала членом Ліги Націй, Радянський Союз спробував створити разом з своїми сусідами, в тому числі і з Фінляндією, незалежну від Ліги Націй договірну систему. Пакт про ненап
План
Зміст
1. Визначення поняття країн Північної Європи
2. Скандинавські країни і Ліга Націй
3. Фінляндсько-радянські відносини в 1918-1920 рр. Тартуський мирний договір. Карельська проблема в 1921-1923 рр.
4. Аландське питання у шведсько-фінляндських відносинах на початку 1920-х рр.
5. Зовнішня політика Ісландії
6. Політична ситуація в Скандинавії в умовах закінчення світової війни
6.1 Зовнішня політика Швеції
6.2 Датсько-норвезькі відносини і гренландська проблема
6.3 Шпицбергенский трактат (Норвегія)
7. Особливості розвитку відносин між країнами Північної Європи та СРСР
7.1 Співпраця країн Балтії
7.2 Орієнтація на Лігу Націй
Список літератури
1. Визначення поняття країн Північної Європи
Список литературы
1. Илюхина Р.М. Лига Наций, 1919-1934. М., 1982. С.85.
2. См.: Тимошина Т.Н. Пакт Бриана-Келлога, как проявление буржуазного пацифизма. Автореф. дисс., канд. дисс. ист. наук. М., 1981.
3. Международное рабочее движение. Вопросы истории и теории. М., 1981. Т.5. С.452-453.
4. См.: Илюхина P. M., Нефедова Т.К. К истории антивоенного движения в Веймарской республике // Ежегодник германской истории. 1987. М., 1988.
5. См.: Воспоминания крестьян-толстовцев. 1910-1939 годы. М., 1989.
6. См.: Хайцман В.М. СССР и проблема разоружения (между двумя мировыми войнами). М., 1959: Deily Herald. 1927.2 Dec. Наджафов Д.Г. Указ. соч., С.37-
7. VII конгресс Коммунистического Интернационала и борьба против войны. Сб. док. М., 1976. С.276, 359, 381, 223 и др.
8. Европа между миром и войной. - М.: Наука, 1992. - 224 с.
9. Вихавайнен Т. Внешняя политика Финляндии // Зимняя война 1939-1940. В2 кн. Книга 1. Политическая история.
