Характеристика й оцінка функціонального стану системи зовнішнього дихання - Реферат

Дослідження функції зовнішнього дихання у практиці спорту дозволяє поряд із серцево-судинною системою, оцінити функціональний стан спортсмена, його фізичну працездатність та резервні можливості організму. Обстеження проводять за загальнокліничною методикою, яка включає: збір анамнезу, огляд, перкусію та аускультацію, а також інструментальну діагностику (спірометрію, спірографію, газометрію). Характеристику етапу можна отримати за допомогою таких показників: 1) частоти дихання (ЧД); 2) дихального обєму (ДО); 3) хвилинного обєму дихання (ХОД); 4) максимальної вентиляції легень (МВЛ); 5) життєвої ємності легень (ЖЕЛ); 6) максимально обємної швидкості вдиху (МОШВД) і видиху (МОШВИД) та сили дихальних мязів (СДМ). Цей етап характеризує обмін газів у легенях (між альвеолярним повітрям і кровю капілярів малого кола кровообігу).Доросла людина у стані спокою здійснює 12-20 (16) дихальних рухів за 1 хв., під час фізичного навантаження - 50-60 рухів і більше. Під час такої кількості рухів людина вентилює через легені більше як 7 тис. літрів повітря. У практиці спорту ЧД можна визначити пальпаторним (шляхом прикладання пясті руки до грудної клітини), методом спірографії або за допомогою лічильників частоти дихання різних конструкцій. Хвилинний обєм дихання визначають за формулою: ХОД = ДО ? ЧД, де ДО - дихальний обєм; ЧД - частота дихання. В останньому випадку легеневу вентиляцію визначають шляхом дихання через мундштук (ніс спортсмена закривають спеціальним затискачем ) і газовий лічильник, який може мати різну конструкцію.Під терміном «споживання кисню» слід розуміти кількість кисню, яку поглинає організм на протязі однієї хвилини. Під час виконання роботи споживання кисню може збільшуватись у 20 і більше разів та досягти рівня так званого максимального споживання кисню (МСК), який є інтегративним показником аеробної працездатності організму і який дуже широко використовують у практиці спорту для оцінки різних якостей спортсмена, у тому числі, його тренованості. У стані спокою, за умови помірної мязової роботи, тобто коли ре синтез АТФ здійснюється завдяки аеробним механізмам енергозабезпечення, споживання кисню відповідає кисневому запитові організму. В міру того як підвищують інтенсивність роботи (субмаксимальної чи максимальної потужності ), аеробні процеси не в змозі повністю забезпечити швидкість ресинтезу АТФ (слід зазначити, що окисне фосфорилювання є відносно повільним процесом ресинтезу), а тому у процес включаються більш ефективні анаеробні механізми його ресинтезу. Таким чином, кисневий попит під час роботи складається із суми споживання кисню і кисневого дефіциту, що компенсується у період відновлення і, фактично дорівнює кисневому боргу (малюнок ).Артеріалізацію крові у легенях оцінюють шляхом визначення насичення крові киснем. З усіх методів оцінки оксигенації крові у легенях найбільш простим і доступним є метод оксигемометрії - фотометричний метод безперервного вимірювання насичення крові киснем, який засновано на аналізі спектральних властивостей гемоглобіну. Оксигемометрія, яка використовує вушний приймач, автоматична і забезпечує безперервний нагляд за змінами насичення крові киснем залежно від різних впливів на організм (фізичне навантаження, вдихання гіпоксичних і гіпероксичних газових сумішей тощо ). Після калібрування приладу відповідно до еталонного фільтра приймач прикріплюють до кінцівки вуха і чекають 10-15 хвилин (доки вухо гарно розігріється і через ділянку, яка просвічується, стане протікати кров, що, відповідно, насичена киснем ). Потім позначку оксигемометра встановлюють на одну із позначок шкали (зазвичай 90%), фіксують її положення і пропонують пацієнтові дихати чистим киснем із кисневої подушки протягом 2-3 хвилин, а у випадку безперервного відхилення стрілки приладу - до 5 хвилин.На відміну від цієї проби, наступні - проби Штанге та Генчі - дають уявлення щодо здатності організму протистояти нестачі кисню. Пробу Штанге проводять шляхом виміру максимального часу затримки дихання після глибокого вдиху. У нормі в здорових людей затримка дихання становить у середньому 40-45 с., у спортсменів-професіоналів: чоловіків - до 5 хв; жінок - від 1,5 до 2,5 хв. З ростом тренованості спортсмена час затримки дихання зростає. Здорові люди затримують дихання в середньому на 25-30с, а спортсмени - на 60-90сю З настанням фізичної втоми та перевтоми час затримки дихання, звичайно, зменшується.

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Дослідження легеневої вентиляції…………………………………………….5

2. Споживання кисню і кисневий борг…………………………………………13

3. Артеріалізація крові у легенях……………………………………..............14

4. Проби оцінки функціонального стану респіраторної системи…….............16

Список літератури……………………………………………………………….18

1. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. - М.: Медицина, 1999. - 304 с: ил.

2. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - 2-е изд., доп. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. - 512 с.: ил.

3. Макарова Г.А. Спортивная медицина: Учебник. - М.: Советский спорт, 2003. - 480 с: ил.