Характеристика темпу старіння у хворих на паркінсонізм по показникам біологічного віку - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ?Я УКРАЇНИ КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИНауковий керівник: Полюхов Олександр Михайлович, доктор медичних наук, Інститут геронтології АМН України, відділ клінічної фізіології та патології нервової системи, завідувач відділу. Офіційні опоненти: Самосюк Іван Захарович, доктор медичних наук, професор, Київська медична академія післядипломної освіти ім. Шупика МОЗ України, кафедра медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології, завідувач кафедри. Захист відбудеться "27" жовтня 1999 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім.В експерименті та клініці показано структурно-функціональну єдність зсувів, що виникають при паркінсонізмі та старінні на всіх рівнях центральної нервової системи, починаючи з коркових відділів, структур нігростріопалідарної системи до стволовоспінальних апаратів. При старінні та паркінсонізмі зміни функціонального стану центральної нервової системи якісно аналогічні, але значно відрізняються по інтенсивності, що дає підставу констатувати їх однонаправленість, а також розглядати паркінсонізм як один з варіантів прискореного старіння [Hornykievicz O. При прискореному старінні в організмі виникають умови для розвитку захворювань, які повязані з віком, і які, створюючи порочне коло, можуть прискорювати темп старіння. Встановлено, що у осіб з прискореним старінням препарат тімалін, що становить собою витяжку з тімусу великої рогатої худоби і відноситься до групи цитомедінів, нормалізує обмінні процеси, функціональний стан різних систем організму, що, поряд із зниженням показників парціального функціонального віку є свідоцтвом його геропротекторної дії [Морозов и соавт., 1978, 1983, Софронов и соавт., 1984, Анисимов В.Н., 1987, Зайченко и соавт., 1994, Коркушко О.В. и соавт., 1996]. Дисертація виконувалась у Відділі клінічної фізіології та патології нервової системи Інституту геронтології АМН України у відповідності з планом науково-дослідних робіт за темами: "Клініко-фізіологічна характеристика прискореного старіння" (№2253, 1992-1996 р.), що є фрагментом державної науково-практичної програми №1.06.02/014-92 "Прискорене старіння: причини, механізми, профілактика"; "Розробка та оцінка впливу геропротекторних засобів на функціональний стан мозку при вік-залежній церебральній патології" (№005.95, 1995-1997 р.) та "Клініко-діагностичні аспекти, механізми розвитку та медикаментозна терапія паркінсонізму" (№310, 1992-1994 р.).Також, 15 хворих обстежено до і після лікування тімаліном, 21 хворий обстежений до і після лікування парлоделом, контрольну групу становили 15 хворих, які не одержували лікування цими препаратами. Інтегральні показники БВ були виражені в роках і порівнювалися з показником належного біологічного віку (НБВ), що становить собою середні популяційні значення БВ для відповідного КВ (популяційний стандарт). Середня величина відхилення показників індивідуального біологічного віку від належних його величин (популяційного стандарту) по моделі ІБВ свідчить про перевищення цього показника в групі хворих на паркінсонізм у чоловіків - на 3,0±1,3 роки (p<0,05), у жінок - на 4,6±2,0 роки (p<0,05), в обєднаній по статі вибірці - на 3,7±1,0 роки (p<0,01). По моделі НФБВ індивідуальні значення у хворих на паркінсонізм перевищують належні величини у чоловіків - на 1,8±0,7 роки (p<0,05), у жінок - на 1,3±0,6 роки (p<0,05), в обєднаній по статі вибірці - на 1,6±0,5 роки (p<0,01). У хворих на паркінсонізм з тривалістю захворювання понад 5 років виявлялось перевищення індивідуальних показників БВ над популяційними стандартами по моделі ІБВ - на 3,30±1,50 роки (p<0,05), по моделі НФБВ - на 1,86±0,81 роки (p<0,05) і по моделі ПБВ - на 4,28±1,30 роки (p<0,01).Ідіопатичний паркінсонізм супроводжується прискореним темпом старіння організму в цілому та його ведучих функціональних систем (кардіо-пульмональної та центральної нервової), про що свідчить збільшення відповідних показників біологічного віку при цьому захворюванні в порівнянні з загальнопопуляційними даними. Визначення БВ у хворих на паркінсонізм середнього віку (45-59 років) в порівнянні з хворими похилого віку (60-74 роки) свідчить про наявність більш інтенсивного темпу старіння у осіб молодшої вікової групи. Найбільш низькі показники БВ мають місце у хворих від 60 років з тривалістю захворювання до 3-х років, найбільш високі - у хворих 45-59 років з тривалістю захворювання понад 3 роки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ