Характеристика мистецтва та культури Іспанії - Реферат

Християнство розповсюджувалося в Іспанії протягом першого сторіччя нашої ери, але спочатку римляни заважали цьому, переслідуючи і зраджуючи мученицькій смерті багатьох християн. У 409 році Іспанія піддалася вторгненню армії німецьких племен, а до 419 року утворилося Вестготськоє королівство. XVI століття, повязане з відкриттям Нового Світла, - час незаперечного морського панування Іспанії, яке похитнуло після розгрому «Непереможної армади» англійцями в 1588 році. У XVII столітті Іспанія втягується в 30-річну війну з Нідерландами, Францією і Англією, яка приводить до серйозної економічної кризи в країні. Іспанія почала XX століття знаходиться в болісному виборі між військовими диктаторськими режимами і встановленням республіканського правління.Від архітектури іберів (стародавні племена, що населяли Піренейський півострів в I тисячолітті до нашої ери) залишилися руїни велетенських камяних стін в Таррагоні. Про римлян в Іспанії нагадують головним чином цивільні споруди - водопроводи, мости, акведуки, амфітеатри, арки. Світову популярність здобули палац-фортеця Альгамбра в Гранаде, мечеть в Кордове, мінарет Ла Хиральда в Севілье. Мечеть не збереглася, а мінарет був перетворений на дзвіницю собору. Подвійний памятник - мечеть і собор - свідчить про спробу християнської держави позбавитися навіть від натяку на мусульманський вплив.Араби привнесли в іспанське мистецтво розвинуту культуру орнаменту і залишили ряд прекрасних памяток архітектури в мавританському стилі, серед яких мечеть у Кордові (XVIII ст.) і палац Альгамбра в Гранаді (XIII-XV ст.). В XI-XII ст.ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, чудовою памяткою якого є величний собор у місті Сантьяго-де-Компостела. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси, про що свідчать величні собори в Севільї, Бургосі і в Толедо (один з найбільших у Європі). Особливе художнє явище являє собою так званий стиль "мудехар", що сформувався у результаті злиття в архітектурі елементів готики, а пізніше, в добу Ренесансу, з мавританською спадщиною. У XVI ст. під впливом італійського мистецтва в Іспанії виникає школа маньєризму: її відомими представниками були скульптор Алонсо Берругете (1490-1561), живописці Луїс де Моралес (прибл.Великий вплив на розвиток середньовічного іспанського мистецтва і архітектури зробили араби. Світову популярність здобули дворец-крепость Альгамбра в Гранаде, мечеть в Кордове, мінарет Ла-хиральда в Севілье. З Франції до Іспанії пришли романський і готичний архітектурні стилі. Мавританські майстри, що залишилися в Іспанії, створили особливий змішаний християнсько-мусульманський стиль мудехар, що відрізнявся розвиненою декоративністю. До початку XIV століття в Іспанії розповсюджуються ідеї Відродження, а разом з ними зявляється і архітектурний стиль ренесанс, що характеризується строгою симетрією, використанням полуциркульной арки і античних ордерів.Розквіт іспанської музичної культури, особливо в жанрі церковної музики, почався в XVI ст. Провідними композиторами тієї доби були майстер вокальної поліфонії Крістобаль де Моралес (1500-1553) і його учень Томас Луїс де Вікторія (прибл.Бунюель був змушений покинути Іспанію після Громадянської війни і поселився в Мехіко, де створив знамениті кінокартини Нищівний ангел (1962), Денна красуня (1967), Скромна чарівність буржуазії (1973) і Що заважає заповітній меті (1977).

План

1. Культура

2. Мистецтво

3. Художня література

4. Образотворче мистецтво

5. Архітектура і скульптура

6. Музика

7. Кіномистецтво

1. Культура

Початок XX століття ознаменувався розквітом нової іспанської літератури, пізніше повязаної із загальноєвропейським екзистенціалізмом. Його найважливіші представники - Мігель де Унамуно, Піо Бароха, Антоніо Мачадо. Усесвітню популярність здобула поезія убитого фашистами в 1936 році поета Федеріко Гарсиа Лорки. У XX столітті народилася латиноамериканська іспаноязичная література, що стала явищем світового масштабу, - такі автори як Хорхе Луіс Борхес і Габрієль Гарсия Маркес і до цього дня залишаються одними з самих читаних.

Початок іспанській літературі кастильською мовою поклала велика памятка іспанського героїчного епосу Пісня про Сіда (прибл. 1140 р.) про подвиги героя Реконкісти Родріго Діаса де Бівара, прозваного Сідом. На основі цієї та інших героїчних поем у добу Раннього Відродження формується іспанський романс - найбільш відомий жанр іспанської народної поезії.

У зародженні іспанської поезії велику роль відіграв Гонсальво де Берсео (прибл. 1180 р. - 1246 р.), автор релігійних і дидактичних творів, а основоположником іспанської прози прийнято вважати короля Кастилії і Леону Альфонса Х Мудрого (1252-1284), який залишив ряд історичних хронік і трактатів. У жанрі художньої прози його справу продовжив інфант Хуан Мануель (1282-1348), автор збірки новел Граф Луканор (1328-1335). Найбільшим поетом початкового періоду кастильської літератури був Хуан Руїс (1283 - прибл. 1350), що створив Книгу благої любові (1343). Вершиною середньовічної іспанської поезії стала творчість лірика Хорхе Манріке (прибл. 1440-1479).

Доба Раннього Відродження (початок XVI ст.) позначена італійським впливом, провідником якого став Гарсіласо де ла Вега (1503-1536), і розквітом іспанського рицарського роману. "Золотим віком" іспанської літератури прийнято вважати період із середини XVI по кінець XVII ст., коли творили Лопе де Руеда (між 1500-1510 - прибл. 1565), Лопе де Вега (1562-1635), Педро Кальдерон (1600-1681), Тирсо де Моліна (1571-1648), Хуан Руїс де Аларкон (1581-1639), Франсиско Кеведо (1580-1645), Луїс Гонгора (1561-1627) і, нарешті, Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616), автор безсмертного Дон Кіхота (1605-1615).

Протягом XVIII і більшої частини XIX ст. іспанська література знаходилася в глибокому занепаді і займалася переважно наслідуванням французьких, англійських і німецьких літературних зразків. Романтизм в Іспанії представляють три великі постаті: есеїст Маряно Хосе де Ларра (1809-1837), поет Густаво Адольфо Бекер (1836-1870) і прозаїк Беніто Перес Гальдос (1843-1920), автор численних історичних романів. Провідні позиції в літературі XIX ст. займає так званий костумбризм - зображення побуту і вдач з акцентом на місцевий колорит. Натуралістичні і реалістичні тенденції виявилися в творчості романістів Емілії Пардо Басан (1852-1921) і Вісенте Бласко Ібаньєса (1867-1928).

Іспанська література пережила черговий підйом у першій половині XX ст. (так званий "другий золотий вік"). Відродження національної літератури починають письменники "покоління 1898 року", до яких відносяться Мігель де Унамуно (1864-1936), Рамон дель Вальє Інклан (1869-1936), Піо Бароха (1872-1956), Асорін (1874-1967); лауреат Нобелівської премії (1922) драматург Хасинто Бенавенте (1866-1954); поети Антоніо Мачадо (1875-1939) і лауреат Нобелівської премії з літератури за 1956 р. Хуан Рамон Хіменес (1881-1958). За ними в літературу вступила блискуча плеяда поетів так званого "покоління 1927 року": Педро Салінас (1892-1951), Хорхе Гільєн (нар. 1893), Вісенте Алейксандре (1898-1984), що отримав Нобелівську премію у 1977 році, Рафаель Альберті (нар. в 1902), Мігель Ернандес (1910-1942) і Федеріко Гарсіа Лорка (1898-1936).

Прихід до влади франкістів трагічно обірвав розвиток іспанської літератури. Поступове відродження національної літературної традиції починають у 1950-1960-х роках Каміло Хосе Села (1916), лауреат Нобелівської премії в 1989 р., автор романів Сімя Паскуаля Дуарте (1942), Вулик (1943) тощо; Ганна Марія Матуте (1926), Хуан Гойтісоло (1928), Луїс Гойтісоло (1935), Мігель Делібес (1920), драматурги Альфонсо Састре (1926) і Антоніо Буеро Вальєхо (1916), поет Блас де Отеро (1916-1979) та інші. Після смерті Франка спостерігається значне пожвавлення літературного життя: на літературну арену вийшли нові прозаїки (Хорхе Семпрун, Карлос Рохас, Хуан Марсі, Едуардо Мендоса) і поети (Антоніо Колінас, Франсиско Брінес, Карлос Саагун, Хуліо Ламасарес).