Характеристика джерел кримінально-процесуального права України - Курсовая работа

Демократичні перетворення, що відбулися в нашій країні, прийняття Конституції України (1996 р.), курс на проведення правової реформи обумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського і сучасного періоду про право і його джерела, у тому числі джерела такої галузі, як кримінально-процесуальне право. Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (далі - Конституція) і повинні відповідати їй (ст. Наведені положення не усувають необхідності розкриття правотворчого та системоутворюючого потенціалу Конституції у сфері кримінального судочинства, виявлення її місця та ролі в системі джерел кримінально-процесуального права. Визнання Україною права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини обумовило необхідність вирішення проблем, повязаних не тільки з виконанням рішень Європейського Суду з прав людини та використанням цих рішень у національній правозастосовній практиці але й визнання умов визначення цих рішень як джерел кримінально-процесуального права. Дослідження проблем джерел кримінально-процесуального права здебільшого має супутній характер і було частиною розвязання більш широких завдань у роботах В.П.Кримінально-процесуальне право - це одна із галузей права України, яка становить сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства під час провадження у кримінальних справах. інструментальна цінність кримінально-процесуального права - один із проявів його загально соціальної цінності - полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у звязку із вчиненням злочину; інструментом розвязання кримінально-правових конфліктів у державі [17]. Як самостійна галузь права України, кримінально-процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Вона розробляє теоретичні положення щодо загального розуміння понять, норм права, механізму правового регулювання, тлумачення норм права тощо, які є вихідними для окремих галузей права, в тому числі й кримінально-процесуального. Кримінально-процесуальне право не може існувати без кримінального права, і навпаки, норми останнього не можна реалізовувати без першого.Кримінально-процесуальне право здійснює свій регулятивний вплив через систему кримінально-процесуальних відносин, учасники котрих діють у межах наданих їм прав і покладених на них обовязків. Кримінально-процесуальні відносини мають юридичний і фактичний зміст. Кримінально-процесуальні відносини: за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, є охоронними, бо завжди виникають з факту вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння); за кількістю субєктів як прості (відносини, що виникають між слідчим і допитуваним), так і складні (відносини між слідчим, прокурором, суддею і обвинуваченим при вирішенні питання про взяття останнього під варту); за розподілом прав і обовязків між субєктами завжди є двосторонніми, бо кожна сторона правовідносин має як права, так і обовязки;Виходячи з такого розуміння, під джерелами кримінально-процесуального права України розуміються форми закріплення норм, що регулюють кримінально-процесуальні та організаційно-процесуальні відносини, які виражені в Конституції, міжнародних договорах, згода на обовязковість яких надано Верховною Радою України (далі - міжнародні договори України), законах, рішеннях Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, постановах Пленуму Верховного Суду України та відомчих нормативних актах. Інакше кажучи, правоположення, які формуються в процесі слідчо-судової практики, не можуть створювати норми, що регулюють права і свободи громадян [12]. Саме судовою практикою конкретизуються умови та порядок застосування тих або інших норм кримінально-процесуального законодавства України. У разі, коли нормі КПК України суперечить норма іншого закону застосуванню підлягає норма КПК України [12]. Відомчі нормативні акти (зокрема, накази Генерального прокурора України, МВС України, СБУ, Державної митної служби України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової адміністрації України та інші), що торкаються регулювання діяльності органів прокуратури та органів досудового слідства, а також щодо компетенції зазначених відомств в сфері дізнання повинні бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України та погоджені з Генеральним прокурором України [12].Ці розпорядження містять найбільш принципові положення, що лежать в основі кримінального процесу в цілому (рівність усіх перед законом і судом; свобода і недоторканість особи; недоторканність приватного життя; охорона таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень; недоторканність житла; право захищати свої права всіма способами, не забороненими законом, у тому числі шляхом звернення в суд; презумпція невинуватості; гласність судочинства; змагальність і рівність прав у суді і т.д.) [6].

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження джерел кримінально-процесуального права України

1.1 Поняття кримінального процесу як галузі права і його співвідношення з іншими галузями права

1.2 Предмет і методи кримінально-процесуального права

1.3 Поняття та система джерел кримінально-процесуального права України

Розділ 2. Характеристика джерел кримінально-процесуального права України

2.1 Конституція України - джерело кримінально-процесуального права України

2.2 Закони України. Кримінально-процесуальний Кодекс

2.3 Міжнародні договори України - джерела кримінально-процесуального права України

2.4 Рішення Конституційного Суду України

2.5 Розяснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики

2.6 Нормативні акти міністерств і відомств

Розділ 3. Правовий звичай як самостійне джерело кримінально-процесуального права України

Висновки

Література