Діагностика та лікування хірургічних захворювань великого сальника у дітей. Шляхи інфікування великого сальника при первинному оментиті. Інформативність ультрасонографічного дослідження й кольорового доплерівського сканування в діагностиці захворюваня.
Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. АВТОРЕФЕРАТ на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукЗахист відбудеться "10" жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.559.01 в Інституті невідкладної і відновної хірургії АМН України ім. Першу групу хворих склали пацієнти з первинним оментитом (18 хворих) та заворотом сальника (7 хворих), другу - з вторинним оментитом (56 хворих), третю - з кістами сальника (14 хворих), первинними солідними пухлинами (10 хворих), спленоїдами (5 хворих). Прооперовані діти з приводу кіст сальника, доброякісних пухлин і одна дитина з гангліонейробластомою - здорові, дві дитини з злоякісними пухлинами (ліпосаркома - 1, мезотеліома - 1) померли упродовж перших 6 місяців від дисемінації і генералізації пухлинного процесу. В зависимости от характера патологии больные были распределены на 3 группы: I группа - с первичными заболеваниями большого сальника (первичный оментит, заворот сальника); II группа - с вторичными заболеваниями большого сальника (вторичный оментит и его осложненные формы); III группа - с опухолями и опухолеподобными заболеваниями большого сальника (кисты, первичные солидные опухоли, спленоиды). Вторичный оментит (56 больных) явился осложнением различных деструктивных форм острого аппендицита с частотой 4% по отношению ко всем детям, у которых выполнена аппендэктомия с резекцией сальника, участвующего в оменто-аппендикулярной адгезии.Будучи втягненим у запальний процес, великий сальник може ускладнити перебіг основного захворювання й стати причиною релапаротомії після хірургічних втручань на органах черевної порожнини в дітей (Баіров Г.А., Голованов Я.С., 1985; Тюмкіна Ю.А. і співавт., 2001; Дронов А.Ф. і співавт., 2002; Осипов Н.Л., 2002; Machtelinckx C., De Man R. et al., 2001). Методи дослідження: збір анамнестических даних, результатів обєктивного обстеження; клініко-лабораторні дослідження використовувалися для виявлення особливостей клінічної картини різних захворювань великого сальника; клініко-імунологічний метод використано для визначення імунного статусу при запальних захворюваннях великого сальника; спеціальні апаратні методи діагностики виявляли характер, локалізацію, розміри патологічних процесів у великому сальнику, а також визначали вибір лікувальної тактики; морфологічні методи дослідження визначали особливості патоморфологічних змін у великому сальнику й використовувалися для підтвердження діагнозу; статистичні - для визначення вірогідності отриманих результатів. Розроблено класифікацію вторинного оментиту, визначено клінічні прояви різних форм вторинного оментиту (свідоцтво про раціоналізаторську пропозицію "Класифікація клінічних форм вторинного оментиту в дітей" від 28.03.2007 р.). Визначено клінічні прояви запальних процесів у великому сальнику (первинного й вторинного оментиту), а також пухлин і пухлиноподібних захворювань сальника у дітей. Залежно від характеру патології хворих було розбито на 3 групи: I група - діти з первинними захворюваннями великого сальника (первинний оментит, заворот сальника), II група - діти із вторинними захворюваннями великого сальника (вторинний оментит і його ускладнені форми), III група - пацієнти з пухлинами й пухолинодібними захворюваннями великого сальника (кісти сальника, первинні солідні пухлини, спленоїди).У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення й нове рішення актуального завдання дитячої хірургії - поліпшення результатів діагностики і лікування захворювань великого сальника в дітей шляхом розробки і впровадження комплексу діагностичних критеріїв та етіопатогенетично обґрунтованого підходу до вибору оптимального методу лікування. У результаті проведених досліджень установлено, що провідними етіопатогенетичнимии факторами в розвитку первинного оментиту в дітей є порушення імунологічної реактивності й неспецифічної протиінфекційної резистентності, сенсибілізація, а також персистування вегетуючої умовно-патогенної мікрофлори або наявність вогнища інфекції в момент захворювання. Кожна з перерахованих форм вторинного оментиту характеризується загальноклінічними й морфологічними особливостями, які визначають диференційований підхід у виборі тактики лікування. Ультразвукова ехографія (ехоскопія) у "В-режимі" і кольорове доплерівське сканування є найбільш інформативними неінвазивними методами діагностики захворювань великого сальника, які дозволяють вчасно встановити правильний діагноз в 98% випадків, а також обєктивно контролювати динаміку перебігу патологічного процесу на етапах лікування як при запальних, так і при онкогенних ураженнях.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
