Хірургічне лікування множинних виразок шлунка і дванадцятипалої кишки - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наукНауковий консультант: доктор медичних наук, професор Бойко Валерій Володимирович, Інститут загальної та невідкладної хірургії АМН України, директор, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної хірургії доктор медичних наук, професор Березницький Яків Соломонович Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри факультетської хірургії та хірургії інтернів; доктор медичних наук, професор Дуденко Володимир Григорович Харківський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри факультетської хірургії Захист відбудеться 22.06.2007 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.02 при Харківському державному медичному університеті (61022, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м.Характерною рисою клінічного перебігу захворювання при множинних хронічних виразках шлунка й дванадцятипалої кишки (МХВШД), що виявляються в 4,8 - 25 % хворих на виразкову хворобу, є велика частота й тяжкість ускладнень, що розвиваються: пенетрація, стеноз, кровотеча, малігнізація (Савельев В.З, 1997; Дуденко Г.І. та співавт., 2004; Бойко В.В. та співавт., 2006). Припускається, що під множинним виразковим процесом варто розуміти наявність трьох та більше виразок у шлунку й дванадцятипалій кишці одночасно. За даними багатьох дослідників, патогенетичним фактором, що обумовлює розвиток виразкової хвороби з одночасним виразковим ураженням шлунка і дванадцятипалої кишки, є тривала перенапруга секреторної функції шлунка, гіпергастринемія. У загальноприйнятих принципах розуміння патогенезу множинних виразок шлунка й дванадцятипалої кишки недостатньо уваги приділено дуоденогастральному рефлюксу (ДГР), який проявляється дуоденальною гіпертензією й ретроградним закидом жовчі в шлунок, що, можливо, є одним з причинних факторів розвитку виразкового процесу. Вивчити стан кислотоутворюючої й рухової функції шлунка, гістоморфологічні зміни в стінці шлунка з урахуванням тяжкості виразкового процесу, ступеня гелікобактерного обсіменіння та ДГР, дослідити морфофункціональний стан інтрамурального нервового апарата шлунка й дванадцятипалої кишки, дослідити рівень екскреції холецистокініну й показників стану імунореактивності у хворих з МХВШД до та в різні терміни після операції.Друга стадія характеризується виразкою слизового, підслизового й частково мязового шарів (косий, циркулярний) - показане висічення всіх шарів стінки шлунка з виразками у сполученні зі СПВ. Показано виконання СПВ з видаленням виразок з усіма шарами стінки шлунка або резекція 1/2 шлунка з ваготомією й збереженням природного пасажу їжі або дренуючою шлунок операцією. Вивчення базального обсягу (БО) шлункового соку до операції показало, що в більшості хворих спостерігалося виражене підвищення його секреції на 70,6 - 95,5 %, хоча у 25 % хворих секреція шлункового соку була в межах норми (75,23 ± 11,3) мл/год і навіть нижче норми (89,00 ± 6,1) мл/год. Усі обстежені хворі із МХВШД були розподілені на 4 групи залежно від характеру й обсягу операції: у першу групу ввійшло 56 хворих після видалення виразок з СПВ і збереженням пасажу їжі через дванадцятипалу кишку; у другу - 38 хворих після резекції шлунка з відновленням природного пасажу їжі за першим способом Більрот; у третю групу ввійшли 20 хворих після резекції шлунка за другим способом Бильрот у сполученні з СВ; у четверту - 7 хворих після гастректомії і резекції 3/4 шлунка за Більрот-II. Дослідження й спостереження за хворими проводили до операції й у різний термін після операції - на 1-у, 3-ю, 7-у і 14-у добу після операції, через 3 - 6 місяців, 5 років після операції у віддаленому періоді.Дисертаційна робота містить результати поглиблених лабораторно-інструментальних та клінічних досліджень, обґрунтування розробки нової лікувально-тактичної програми хірургічного лікування хворих множинними виразками шлунка й дванадцятипалої кишки. Виходячи з локалізації МХВШД виділяються: А. множинні близько розташовані виразки шлунка, що охоплюють не більше одного анатомічного відділу; B. множинні виразки шлунка, які взаємно віддалені й розташовані в різних анатомічних відділах; C. множинні виразки шлунка, що охоплюють більше одного відділу шлунка; D. множинні виразки дванадцятипалої кишки; E. множинні виразки дванадцятипалої кишки й шлунка. Ізольовані множинні виразки шлунка діагностуються в 9,2 % хворих, ізольовані виразки у дванадцятипалій кишці - у 13,2 %, одночасна наявність множинних виразок в шлунку й дванадцятипалій кишці - у 77,6 %. Найбільш глибокі порушення виявляються у хворих після гастректомії, резекції 3/4 шлунка. Основним методом лікування МХВШД з локалізацією їх у шлунку й дванадцятипалій кишці є резекція шлунка, обсяг якої обумовлюється локалізацією виразкового ураження, стадією, рівнем кислотоутворення й характером ускладнень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ