Категорія "час" у правовому вимірі - Автореферат

У звязку з цим загострюється актуальність дослідження часу як форми руху, розвитку правових явищ. При цьому постає потреба в виділенні особливої властивої правовій системі форми часу, яка органічно повязана з процесом існування відповідних юридичних обєктів, відбиває реалії їх розвитку і функціонування. Усе це зумовлює необхідність розширення наукових уявлень про час у правовій системі, який не може розглядатися як виключно календарний час. Недостатнє законодавче врегулювання, суперечливість правореалізації в питанні дії в календарному часі самого права породжує актуальність і цього аспекту правового виміру часу. Метою дисертації є комплексний теоретичний аналіз категорії “час” у правовому вимірі, тобто дослідження проблеми співвідношення часу і правової системи, виявлення форм часу, які стосуються останньої, у тому числі особливої форми часу, що утворюється явищами правової дійсності, розкриття її змісту, природи, а також аналіз окремих питань чинності права в календарному часі, формулювання теоретичних положень та практичних висновків і рекомендацій, спрямованих на удосконалення юридичної діяльності стосовно її часової форми, законодавчого регулювання часових показників суспільних відносин.Правовий час як один з найважливіших проявів часу в правовій системі” проаналізовані існуючі в науці погляди на час, проведене розмежування форм часу, які повязані з існуванням правової системи, виділено та досліджено правовий час як окрему її форму. Зміна підвалин сучасної науки, повязана з переглядом існуючих уявлень про час, його місце у науковій картині світу, внаслідок якої в центрі уваги опиняються такі поняття як процесуальність, змінність, перетворює час, як форму змінності, на ключову проблему. Виходячи з цього, час розглядається перш за все як залежне від реальних процесів явище, сутнісно повязане з рухом, розвитком, становленням, як форма, що виражає не тільки кількісні, але й якісні характеристики процесів. Несамостійність, обумовленість часу відповідною специфікою руху того чи іншого соціального обєкта дає підстави виокремити й особливу форму соціального часу - час правовий, що не збігається з часом фізичним (астрономічним, календарним), та може бути визначений як система часових параметрів (тривалість, послідовність, ритм, темп) існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного обєкта. Серед показників, які характеризують рівень темпорально-правової культури особи, значне місце займають її ставлення до правового часу, його модусів; часова орієнтація; темпоральна перспектива, глибина та звязність останньої; знання темпоральних характеристик різноманітних юридичних явищ та процесів; знання та розуміння норм, за допомогою яких здійснюється темпорально-правове регулювання поведінки, здатність тлумачити їх зміст, уміння визначати часову сферу дії норми права; ставлення до встановлених правом вимог щодо часових параметрів діяльності учасників правовідносин; вміння використовувати перелічені знання у власній діяльності; звичка, готовність дотримуватися названих приписів нормотворця; ступінь активності по відношенню до часу, навички керувати тривалістю та послідовністю своїх дій у часі, структурувати їх, контроль за власним часом, гнучкість розпорядку та планування часу тощо, тобто те, наскільки особа є „субєктом часу”.У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні природи і понять часу в правовій системі, правового часу, подальшій розробці цілісної теорії чинності права у календарному часі. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1.Значно розширені уявлення про час у правовій системі, який уже не можна розглядати як винятково фізичне явище. Правову систему слід розглядати не тільки у співвідношенні з астрономічним (календарним) часом, але й із часом соціальним, а також породжуваним правовою системою особливим правовим часом, який є системою темпоральних проявів існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного обєкта. Правовому часу також притаманний ряд власних функцій, до яких можуть бути віднесені: сприяння розвитку соціальної та правової системи; стримування цього розвитку; регламентації часових параметрів суспільних відносин; кореляції (узгодження зазначених параметрів); оціночна; установча. 9.Загальним визначенням поняття „зворотна дія правової норми в часі” є поширення її дії на юридичні факти і їх правові наслідки, які настали до моменту набрання нею чинності (на вже реалізовані або припинені, тобто неіснуючі в указаний момент права й обовязки учасників правовідносин).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні природи і понять часу в правовій системі, правового часу, подальшій розробці цілісної теорії чинності права у календарному часі. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов пізнання динаміки правової системи, підвищення ефективності юридичної діяльності, правової системи в цілому, а також вдосконалення правового регулювання темпоральних параметрів суспільних відносин і питань чинності в часі самого права.

Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1.Значно розширені уявлення про час у правовій системі, який уже не можна розглядати як винятково фізичне явище. Несамостійність, обумовленість часу відповідною специфікою руху того чи іншого обєкта, у тому числі соціального, дає підстави виділяти окремі форми часу, повязані з певними соціальними системами, окремими їх елементами. Правову систему слід розглядати не тільки у співвідношенні з астрономічним (календарним) часом, але й із часом соціальним, а також породжуваним правовою системою особливим правовим часом, який є системою темпоральних проявів існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного обєкта.

2.Правовий час характеризується як такий, що володіє низкою властивостей. До них відносяться: обєктивність; обумовленість процесами, які протікають у правовій системі; упорядкованість; одномірність; односпрямованість і незворотність; конструктивна спрямованість; відносна зворотність; неоднорідність, багатовимірність; системність часових проявів юридичної дійсності; нерівномірність; єдність перервності та безперервності; накопичувальна властивість. Правовому часу також притаманний ряд власних функцій, до яких можуть бути віднесені: сприяння розвитку соціальної та правової системи; стримування цього розвитку; регламентації часових параметрів суспільних відносин; кореляції (узгодження зазначених параметрів); оціночна; установча.

3.Поняття соціального та правового часу неодмінно використовуються у темпорально-правовому регулюванні суспільних відносин. До переліку функцій, які виконують норми права при регулюванні часових параметрів поведінки, слід додати такі: гарантування існуючої структури соціального та правового часу; стабілізації і уповільнення динаміки суспільних відносин; сприяння їх розвитку.

4.Поряд із обєктивним часом у правовій системі існує і субєктивний правовий час, який є відображенням у свідомості проявів реального календарного, соціального і правового часу. У звязку з цим у структурі правосвідомості слід виділити так звану „часову складову”. Відповідну темпоральну складову потрібно виокремити й у складі правової культури.

5.Проблема своєчасності у правовій системі є проблемою скоординованості, узгодженості часових параметрів будь-яких явищ правової системи між собою та по відношенню до оточуючого соціального середовища.

6.При розвязанні темпоральних колізій для вирішення питання про те, який нормативно-правовий акт є попереднім, а який наступним, слід брати до уваги дату набуття ними чинності, а не дату їх прийняття.

7.Визнання нормативно-правового акта нечинним за рішенням судового органу не відноситься до такої підстави припинення чинності як пряме скасування. Також воно в цілому не є окремою підставою припинення дії нормативних актів. Про визнання нечинним нормативно-правового акта за рішенням судових органів як про окрему підставу втрати ним чинності можна говорити лише в одному випадку - щодо непреюдиційних рішень Конституційного Суду про визнання неконституційними певних нормативно-правових актів.

Існує потреба в законодавчому закріпленні того, що нормативний акт, його окремі приписи, визнані судовим органом неконституційними чи незаконними, втрачають чинність з дня набрання ними чинності або з дня набрання чинності тим актом вищої або рівної юридичної сили, з яким вони вступають у розбіжність.

8.Негайна дія є звичайним „нормальним” видом чинності нормативно-правових актів у часі. Під негайною дією правової норми, що міститься у новому нормативно-правовому акті, розуміється її поширення на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час дії старого нормативного акта, проте настають уже після моменту набрання чинності новим. Іншими словами, норми нового акта з моменту набуття ними чинності діють на права й обовязки учасників правовідносин, які виникли до цього моменту, змінюючи при цьому на майбутнє їх зміст, порядок реалізації тощо, або взагалі припиняючи їх. При цьому слід враховувати, що негайна і зворотна дія правових норм чітко розмежовуються між собою.

9.Загальним визначенням поняття „зворотна дія правової норми в часі” є поширення її дії на юридичні факти і їх правові наслідки, які настали до моменту набрання нею чинності (на вже реалізовані або припинені, тобто неіснуючі в указаний момент права й обовязки учасників правовідносин).

10.Перспективною дією правових норм є їх поширення на будь-які юридичні факти, права і обовязки учасників правовідносин, цілі правовідносини, які виникають після моменту набуття ними чинності. Перспективна дія норм має такі підвиди, як повна й обмежена дія (останній підвид може мати різні ступені).

11.Ультраактивна (переживаюча) дія норм скасованого нормативного акта - це їх дія після втрати формальної чинності таким актом. Відповідно до виду відносин, на які поширюються його приписи, така дія має два різновиди.

12.Сформульовані з приводу календарної та фактичної дії в часі правових норм висновки є справедливими не тільки для первинного набуття чинності правовими нормами та остаточної її втрати, але й для призупинення та відновлення чинності норм, а також і для випадків застосування права за аналогією.

13.Міжнародний договір, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, стає частиною національного законодавства з моменту набуття ним міжнародно-правової чинності для України, але не раніше дня його оприлюднення в офіційних виданнях України.

14.В Україні відсутній механізм внутрішньої імплементації норм тимчасово застосовуваних договорів, що унеможливлює їх реалізацію у внутрішньодержавних правовідносинах. Чинне законодавство потребує внесення ряду відповідних змін.

15.Специфіка темпоральної дії міжнародних договірних норм має зберігатися і після того як вони входять до складу національного права, що випливає з необхідності забезпечення неухильного виконання Україною міжнародних зобовязань.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Пушняк О.В. Негайна дія нормативно-правових актів у часі // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2005.- Вип. 73.- С.10-16.

Пушняк О.В. Тлумачення Конституційним судом України деяких питань дії в часі нормативно-правових актів // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2005.- Вип. 74.- С.165-171.

Пушняк О.В. Ультраактивна дія в часі нормативно-правових актів // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць.- Х.: Право, 2005.- Вип. 9.- С.152-160.

Пушняк О.В. Філософські проблеми виміру права у часі // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005 р.- Вип. 29.- С.123-129.

Пушняк О.В. Час політичної і правової систем (до постановки питання) // Пятнадцяті Харківські політологічні читання “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (Збірник наукових тез).- Харків: Ксилон, 2004.- С.170-172.

Пушняк О.В. Методологічні аспекти визначення властивостей правового часу // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих вчених та здобувачів / За ред. М.І. Панова.- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004.- С.5-7.