Категорія атрибутивності в структурі простого українського речення - Автореферат

У сучасній лінгвістичній науці на перший план виходять динамічні процеси, що виступають однією з важливих ознак мови як системи, спостерігається активна семантизація синтаксису, повязана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом “від значення до форми”. З цього погляду, пильної уваги заслуговує аналіз атрибутивних конструкцій, що втілюють найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі. Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми функціонально-семантичних категорій, по-друге, незясованістю чітких класифікаційних параметрів ядерних і периферійних засобів атрибутивності. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що комплексне вивчення функціонально-семантичної категорії атрибутивності на рівні простого речення дозволяє встановити склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, описати систему цих відношень на засадах семантичного синтаксису. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в україністиці категорія атрибутивності підлягає комплексному лінгвістичному аналізу у функціонально-семантичному аспекті на рівні простого речення, визначається склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, робиться спроба описати систему цих відношень на основі семантичного синтаксису, співвідносяться внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту.У першому розділі “Структурно-семантична організація ядра атрибутивних компонентів” критично проаналізовано основні підходи до вивчення атрибутивних засобів, розглянуто сутність мовного атрибутивного значення, зроблено спробу розмежувати поняття якості, квалітативності, атрибутивності, встановлено семантику і засоби вираження ядра категорії атрибутивності, напівпериферійних форм. “Атрибутивні форми, формально співвідносні з ядерними” встановлюються напівпериферійні вияви категорії атрибутивності, обовязковою вимогою до яких постає спеціалізація в ознаковій функції і формально-граматична подібність до якісних прикметників (атрибутивні конструкції із залежними відносним прикметником, дієприкметником, ступеньованим прикметником, кількісним числівником, займенником прикметникової форми, родовим присубстантивним). В атрибутивних конструкціях із залежним дієприкметником наявний різний характер атрибутивних відношень: власне-атрибутивні відношення виникають у тих конструкціях, де дієприкметник набуває граматичних, семантичних ознак власне-прикметника: Мені сниться мій храм: мені сняться золочені бані. Враховуючи ускладнений характер семантико-синтаксичних відношень в аналізованих конструкціях, частиномовні особливості залежного компонента (невідмінюваність) і синтаксичний звязок між опорними іменниками і залежним прислівником - прилягання, вважаємо за доцільне віднести атрибутивні конструкції з прислівником у ролі атрибута до периферії семантичної системи атрибутивності:... нахабно вривався в душу світ дорослий, народжений оцим невпинним просуванням вперед і вперед ... Така конструкція ускладнює просте поширене речення на смисловому рівні додатковими атрибутивно-предикативними відношеннями, що не мають власного субєкта, і прилягає до субєктно-предикатних відношень; б) функціонування абстрактних іменників у ролі граматичного субєкта речення та носія ознаки в атрибутивній конструкції відзначається тим, що, крім названих функцій, вони можуть виконувати функцію предикативної ознаки щодо особи, про яку йде мова в реченні, але яка не виражена формою називного відмінка; в) семантично неподільні атрибутивні конструкції з порівняльно-оцінним значенням одного з компонентів й атрибутивні конструкції з кількісним значенням, де стрижневий компонент - іменник зі значенням сукупності, міри, можуть займати позицію граматичного субєкта всім своїм компонентним складом.

Основний зміст дисертаційної роботи