Зміст кримінально-процесуального кодексу Карла V, його особливості, нововведення. Стисла характеристика правової системи Німеччини в процесі її становлення як держави. Загальна характеристика кримінального процесу "Кароліни" та історія її створення.
Отже, в період, коли територія Німеччини була поділена на цілком самостійні маленькі «країни», якими володіли курфюрсти, встановлюючи свої закони і правила поведінки, імператор Священної Римської імперії германської нації Карл V наважився створити і запровадити єдиний звід правил кримінального процесу та права, який і назвали на його честь «Кароліною». Прабатьківщиною цілого ряду сучасних західноєвропейських держав - Франції, Німеччині, Італії, Австрії, Швейцарії Бельгії і ін. була Франкська імперія. З формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII-XIII ст. не існувало "загальнонімецького права", якщо не вважати імператорського законодавства з окремих питань, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст. Ленне, земське, міське, канонічне право в Німеччині регулювало одні і ті ж відносини (поземельні, майнові, шлюбний-сімейні, спадкові) по-різному, залежно від станової приналежності субєкта права і місцевості, території, право якої на нього розповсюджувалося. Але із відображених у Зерцалі загальних положень кримінального права можна згадати такі: «Щодо будь-кого не можна пропонувати рішення про його покарання, доки він не буде настільки викритим, що його належить покарати»; вбивство через недбалість не може тягнути за собою смертну кару або покарання, що калічать, а тільки вергельд; вагітну жінку не можна засуджувати до тяжкого покарання, а слабоумні та божевільні загалом не підлягають покаранню.Кароліна наказувала ретельно аналізувати кожен випадок необхідної оборони з метою зясування чи не були порушені її межі (так, вбивство після припинення нападу, в ході переслідування нападаючого, вже робило неможливим посилання на необхідну оборону). Правомірність необхідної оборони повинен був доводити чоловік, що оборонявся: якщо його дії визнавалися неправомірними він повинен був понести покарання (ст. До помякшуючих обставин були віднесені: «незграбність, легковажність і непередбачливість», вчинення злочину «у запальності і в гніві», «по прямій голодній потребі», а щодо крадіжки, крім того, і малолітній (до 14 років) вік злодія (він виключав застосування смертної кари, крім випадків, коли вік злодія наближався до 14 років і крадіжка була настільки небезпечною, що «злісність могла заповнити недостатність віку»). Більш численними були обтяжуючі обставини: публічний, зухвалий «злонавмисний» і блюзнірський характер злочину; повторність; великий розмір шкоди; «дурна слава» злочинця; вчинення злочину групою осіб; вчинення злочину проти власного пана, а також «осіб вищої гідності, ... Підробка монет і введення підроблених монет в обіг каралися спалюванням; зменшення належної ваги справжньої монети каралося тюремним увязненням і тілесним та майновим покаранням; обманне переміщення межових знаків, стовпів тощо тягло тілесні покарання.Судовий процес у кримінальній справі був регламентований жорстким формальним чином. Кримінальна справа могла початися або (1) за скаргою позивача проти конкретної людини, або (2) судом в інквізиційному порядку за «відомістю» або за підозрою. Дізнання проводилося самим суддею з використанням як гласних, так і негласних методів; закінченням стадії дізнання вважався взяття підозрюваного під варту. Свідчення одного свідка вважалися напів доказами і лише збіг свідчень двох свідків розцінювалося як повноцінний доказ. При цьому важливо підкреслити, що навіть вся сукупність доказів, доказів і підозр не була підставою для остаточного засудження: неодмінною умовою було визнання обвинуваченим своєї провини.Створення цього, практично першого в європейському праві спеціального кримінально-процесуального кодексу було повязано з імперською судовою реформою, спробами зжити застарілі феодальні звичаї і уніфікувати правозастосування хоч би в тих справах, в яких імперська влада була найбільш зацікавлена, - кримінальних. Головна мета, яку переслідував законодавець при створенні Кароліни, полягала в уніфікації німецького кримінального і кримінально-процесуального права, у встановленні верховенства імперського права над правом окремих земель. Якоюсь мірою ця мета була досягнута: Кароліна була визнана як джерело права по всій території Священній Римської імперії, так що саме на її основі була сформована вся система загальнонімецького кримінального права XVI-XVIII ст., а на окремих землях Укладення діяло до 1870 року. Деякі автори вважають, що значення Кароліни як універсального кодексу значно знижувалося обмовкою про те, що в імперії могли зберігатися «відвічні, успадковані, правомірні і справедливі звичаї» курфюрстів, князів і станів, а багато з її норм мали в основному рекомендаційний характер, проте протягом XVII-XVIII ст. саме на основі цього загальноімперського зразка в Пруссії, Баварії, Австрії і інших німецьких (і ненімецьких) державах стали прийматися власні кримінально-судові укладення. Оскільки Кароліна, з одного боку, допускала збереження княжою верхівкою в своїх землях відвічних привілеїв і «справедливих звичаїв», а з іншою - відповідала сучасним вимогам посилення кримін
План
ПЛАН
Вступ
1. Характеристика джерел права Німеччини
- «Статути миру»
- Правові збірники
- Німецьке міське право
- «Золота булла»
2. Загальна характеристика «Кароліни». Історія її створення
3. Кримінальне право за кримінальним укладенням Карла V
4. Характеристика кримінального процесу «Кароліни»
Висновки
Література
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
