Карибський регіон у зовнішній політиці США - Автореферат

Після здобуття Україною незалежності в ній не досліджувались політичні проблеми Карибського регіону як окремої цілісної міжнародної системи, зокрема, особливості внутрішньої та зовнішньої політики його держав після "холодної війни". До того ж, актуальність даної теми для України визначається тим, що Сполучені Штати є одним із головних політичних і економічних партнерів нашої держави, тому варто враховувати, що Карибський регіон завжди мав особливе значення для них. Також дослідженню додає актуальності наявність подібних рис у історичному розвитку та геополітичному положенні країн Карибського регіону та України: тривалий досвід залежного становища, особливості економічних звязків, а також іноземна військова присутність на їхній території тощо. В той час, як Карибський регіон традиційно розглядається США як ключовий для поширення свого впливу в Західній півкулі, то Україна - Росією - для посилення геополітичних і економічних позицій у Східній Європі. (1) Карибський регіон розглядаємо як окрему цілісну міжнародну систему; (2) карибську політику США досліджуємо, аналізуючи феномен гегемонії на базі окремих положень світ-системної теорії (зокрема, концепції гегемонії І.Аргументовано, що причиною цього є воля та спроможність інших держав протидіяти гегемону, створюючи виклик його гегемонійній позиції. В регіоні виокремлено одну наддержаву (США), три середніх (Венесуела, Колумбія, Мексика), а також десять малих та дванадцять мікродержав. Як головну рису регіону визначено фрагментованість, яка обумовлюється відмінністю його частин, і дозволяє вирізняти субрегіони: материковий і острівний; або також північно-, південно-, західно-та східнокарибський. Встановлено, що в нашій державі "карибістика" досі не виокремилась в окрему галузь знань: вивченням країн регіону займаються нечисленні латиноамериканісти та американісти. У другому розділі "Карибська політика США після "холодної війни" досліджуються загальні тенденції в зовнішній політиці супердержави, а також особливості її гегемонії в регіоні.В результаті виконання дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і вироблено новий підхід до розуміння наукової проблеми гегемонії США в Карибському регіоні та викликів їй після "холодної війни". Термін "гегемонія" вживається у двох значеннях: для визначення домінування однієї держави над іншими та як евфемізм імперіалізму. Гегемонію визначаємо як нестабільний стан міжнародної системи (світ-системи або регіональної системи), коли одній державі впродовж тривалого часу вдається утримувати лідируючу позицію в політичній, економічній та військовій сферах влади, або, щонайменше у двох із них. Особливістю існування гегемонії є її уразливість через можливість створення виклику іншими державами, які не визнають переваги гегемона в тій чи іншій сфері. Карибська проблематика, як і проблема гегемонії, найбільш широко досліджуються в Сполучених Штатах а також в Європі в численних університетських центрах та в профільних державних і недержавних установах, які розробляють політику по відношенню до цього регіону.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

В результаті виконання дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і вироблено новий підхід до розуміння наукової проблеми гегемонії США в Карибському регіоні та викликів їй після "холодної війни". Відповідно до мети дослідження й поставлених перед ним завдань зроблені наступні висновки.

1. В політичній науці існує значна кількість концепцій гегемонії та суперечливих визначень даного терміну. В сучасному значенні він почав використовуватись у соціогуманітарних науках лише з 1930-х рр.; до сфери міжнародних відносин його було перенесено лише у другій половині ХХ ст. Термін "гегемонія" вживається у двох значеннях: для визначення домінування однієї держави над іншими та як евфемізм імперіалізму. Це пояснює, на наш погляд, незначну кількість досліджень з даної теми у порівнянні з іншими темами політичної науки. Концептуалізацією гегемонії займаються, переважно, представники реалістської/неореалістської та марксистської/неомарксистської шкіл. Більшість дослідників розглядають гегемонію винятково як явище світового масштабу. Проте в теорії міжнародних відносин також прийнято вирізняти регіональну гегемонію, котра, на нашу думку, історично передувала світовій.

2. Гегемонію визначаємо як нестабільний стан міжнародної системи (світ-системи або регіональної системи), коли одній державі впродовж тривалого часу вдається утримувати лідируючу позицію в політичній, економічній та військовій сферах влади, або, щонайменше у двох із них.

Особливістю існування гегемонії є її уразливість через можливість створення виклику іншими державами, які не визнають переваги гегемона в тій чи іншій сфері. Виклики регіональній гегемонії за походженням розділяємо на внутрішньо- та зовнішньорегіональні, а за ступенем впливу на гегемона - на дієві та недієві.

Існування різних тлумачень терміну "Карибський регіон" повязано з історією його виникнення. При вживанні терміну в його широкому значенні включаються всі території, які мають вихід до Карибського моря та Мексиканської затоки, а також території Ґвіанського нагіря, Лукаянського архіпелагу та Бермудських островів.

Попри значну фрагментованість (як територіальну, так і політичну, що склалась історично), яка є однією з головних рис цього регіону, його можна розглядати як єдине ціле - в першу чергу, через важливе місце в зовнішньополітичних пріоритетах США та належність до "жорсткої" сфери впливу цієї наддержави.

3. Карибська проблематика, як і проблема гегемонії, найбільш широко досліджуються в Сполучених Штатах а також в Європі в численних університетських центрах та в профільних державних і недержавних установах, які розробляють політику по відношенню до цього регіону. В самому Карибському регіоні подібні дослідження практично не здійснюються. В Латинській Америці в цілому не було вироблено власного підходу до розгляду цієї проблематики: розвивались теорії, розроблені вченими Європи та США, хоча й з точки зору залежних країн ("структуралізм", "теорії залежності", "перспективи автономності"). Водночас на існуючі дослідження з проблематики регіону накладає відбиток його фрагментованість: дослідники зосереджуються, переважно, на внутрішніх політичних проблемах власних держав або тих груп держав, з якими себе ідентифікують (англомовних, іспаномовних тощо). При цьому створення загальної концептуальної бази регіону як цілого практично ігнорується.

Після здобуття Україною незалежності Карибський регіон у ній майже не досліджується, оскільки він не фігурує серед її зовнішньополітичних пріоритетів. В нашій державі "карибістика" досі не виокремилась в окрему галузь знань. Її дослідженням побіжно займаються нечисленні латиноамериканісти та американісти.

4. Зовнішній політиці США в цілому притаманна інерційність, можна виокремити її пять ознак: націленість на віднаходження "ворога"; застосування принципу "подвійних стандартів"; збереження старої ідеологічної риторики; зосередженість на гарантуванні для себе доступу до ресурсів, передусім - до покладів корисних копалин (в першу чергу нафти); збереження військових баз та пріоритетність торгівлі зброєю.

Новітніми тенденціями у зовнішній політиці США є розширення американської присутності в тих регіонах, які перебували під впливом СРСР, та намагання виконувати роль "світового поліцейського".

5. Існування передумов для американської гегемонії в Карибському регіоні повязано з історичним розвитком та географічними умовами як самих США, так і країн регіону. Вигідне географічне розташування та відсутність сильних ворогів дозволило Сполученим Штатам впродовж першої половини ХІХ ст., переважно, за рахунок країн регіону збільшити свою територію в декілька разів. З іншого боку, встановленню гегемонії в регіоні сприяли також соціально-економічні особливості його держав, що склались у період колоніальної залежності.

6. Карибський регіон посідає особливе місце серед зовнішньополітичних пріоритетів США з початку ХІХ ст. Він є основним джерелом ресурсів США (передусім, нафтогазових). Регіон також використовується як "полігон" для випробовування різноманітних зовнішньополітичних стратегій офіційного Вашингтону.

Можемо визначити його як ключовий для гегемонії цієї наддержави. Саме після здобуття регіональної гегемонії, в першу чергу, в Карибському регіоні, Сполучені Штати стали світовим гегемоном - і саме тут намагатимуться зберігати регіональну гегемонію, коли втратять світову.

7. В розвитку карибської політики США можемо виділити три основні періоди, які характеризуються відмінностями у їхній ролі в регіоні й у світі в цілому. Перший охоплює ХІХ ст., коли США були регіональною державою за гегемонії Великої Британії; другий - першу половину ХХ ст. - після іспано-американської війни 1898 р., коли вони стали великою державою в світовому масштабі, та гегемоном - в регіоні; третій - кінець 1940-х - кінець 1980-х рр. - коли вони стали наддержавою.

Карибській політиці офіційного Вашингтону, як і його зовнішній політиці в цілому, також притаманна інерційність. Крім пяти згаданих її ознак можемо вирізнити ще дві додаткові, характерні лише для цього регіону: небажання вирішувати "кубинське питання" та збереження ролі регіонального "поліцейського", яку Сполучені Штати виконують з початку ХХ ст.

Серед новітніх тенденцій у карибській політиці США можемо виокремити наступні: відсутність військових інтервенцій до країн регіону (винятком є Гаїті), а також приділення значної уваги угодам про зону вільної торгівлі з карибськими країнами.

8. Дієві виклики гегемонії Сполучених Штатів створюються як всередині регіону, так і за його межами. Всередині виклик намагається створити Венесуела шляхом інтеграції з країнами регіону та розвитку відносин із зовнішньорегіональними потугами. Дієві виклики зовнішньорегіонального характеру походять від Китаю, Росії та Ірану, які досягли значних успіхів у поширенні свого впливу, переважно, на карибські держави, уряди яких відзначаються антиамериканською налаштованістю. Однак поки що кожна з цих держав спромоглася створити виклик лише в одній з трьох сфер влади: Китай - в економічній, Росія - в військовій, Іран - в політичній.

9. Незважаючи на певні внутрішні проблеми самих Сполучених Штатів, зокрема, на кризу, якої зазнала їхня економіка, в Карибському регіоні вони поки що залишаються гегемоном, зберігаючи переваги у всіх трьох сферах влади, передусім, у військовій і політичній.

На даний момент не існує жодної держави, яка би спромоглась кинути виклик гегемонії США в регіоні одразу в трьох чи навіть у двох сферах влади. Єдиним варіантом могла би стати координація політики між Китаєм, Росією, Іраном та Венесуелою для створення спільного дієвого виклику, однак найближчим часом це є мало ймовірним. Цьому заважають, з одного боку, суперечності в їхніх відносинах, а з іншого боку - зусилля США з запобігання формуванню потужних антиамериканських коаліцій.

Навіть у випадку виникнення сильного суперника, США, через географічну наближеність і ключове значення Карибського регіону, намагатимуться всіма можливими засобами залишати останній під жорстким контролем. Проте важко передбачити, як довго витримає "тягар" гегемонії економіка і суспільство самої наддержави.

10. Для України дослідження зовнішньої політики Сполучених Штатів повинно мати особливе значення, оскільки на даний момент останні поки що залишаються найвпливовішою державою світу. Карибська політика наддержави також повинна становити значний інтерес - через те, що саме в цьому регіоні найбільш яскраво проявляються характерні риси її зовнішньої політики. В цьому контексті слід зазначити, що Україні варто обережно будувати відносини зі США, еліта яких, незважаючи на демократичну риторику, мислить категоріями "холодної війни" та застосовує, зокрема, принцип "подвійних стандартів" у зовнішній політиці.

Також, на нашу думку, для України є корисним зовнішньополітичний досвід карибських держав, котрі також перебувають у геополітичній та економічній залежності від великої держави. Зокрема, приклад Венесуели демонструє як середня держава може зменшити вплив однієї великої держави не лише поглиблюючи співпрацю з іншими, але й створюючи інтеграційні обєднання з малими та середніми державами в своєму регіоні.

1. Засядько М.В. Зовнішньорегіональні виклики гегемонії США в Карибському регіоні / Микола Вікторович Засядько // Політологічний вісник. К.: "ІНТАС", 2010. Вип. 47. С. 348 - 356.

2. Засядько М.В. Новітні тенденції в політиці КНР у Карибському басейні і позиція США / Микола Вікторович Засядько // Гілея: науковий вісник. К.: ВІР УАН, 2010. Вип. 33. С. 348 - 354.

3. Засядько М.В. Особливості розвитку латиноамериканістики в Україні / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2008.- Вип. 76. Ч. 2. С. 201 - 206.

4. Засядько М.В. Політика Ірану в Карибському регіоні: новітні тенденції / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2009. Вип. 83. Ч. 1. С. 103 - 107.

5. Засядько М.В. "Тимчасові республіки" як інструмент експансії США в Карибському регіоні / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2009. Вип. 85. Ч. 1. С. 202 - 208.