Кантове поняття віри розуму в контексті німецького просвітництва - Автореферат

Користуючись категоріями істини розуму та істини віри, філософія сформулювала ідею абсолютної поняттєвої суперечності розуму і віри, що стало фундаментом для обгрунтування домінування істин першого чи другої в різні епохи історії філософії. В межах німецького просвітництва зявляється вчення І.Канта про віру розуму, що, з одного боку, формулює настанови просвітників до розуму, а з іншого створює підстави для подолання просвітницьких ідеалів. Але обидва автори розглядали проблему співвідношення віри і розуму переважно у термінах етики, що, на наш погляд, не зовсім точно відбиває стан речей у філософії І.Канта. Проте залишається ряд незясованих питань, що дає дисертантові можливість продовжити дослідження вчення І.Канта про віру розуму, намагаючись дати по можливості повне визначення поняття віри розуму, відтворити класифікацію модальностей віри, впорядкувати розмаїття термінів та положень, розсипаних серед творів Канта “критичного періоду”, а також ще раз звернутися до проблеми визначення місця поняття віри розуму в історії філософії. Обєктом дослідження цієї роботи є сфера взаємин розуму і віри, дискурсивне осягнення акту віри та динамічні процеси переосмислення і переоцінки взаємовідношення віри і розуму в контексті німецького просвітництва, яке докорінним чином змінило це відношення.Перший розділ “Джерела та методологія дослідження релігійної проблематики у філософії І.Канта” містить розгляд історико-філософських та біографічних підстав для дисертаційного дослідження, а також джерела для такого дослідження, історіографію питання та методологію дослідження вчення І.Канта про віру розуму. Насамперед бралися до уваги роботи німецьких, україно-російських та англо-американських істориків філософії, оскільки в межах цих трьох кантознавчих традицій нераз підіймалися питання про зміст і роль вчення Канта про віру розуму. Другий розділ “Поняття віри розуму у філософії Іммануїла Канта” присвячено аналізу філософських текстів І.Канта, визначенню поняття віри розуму, відтворенню Кантової класифікації проявів віри та знаходженню місця цього поняття в трансцендентальній філософії. Вчення І.Канта полягає у тім, що поняття віри було введено в філософію і розглянуто як елемент системи розуму, а також визначено її гносеологічний і деонтологічний статус і розроблено класифікацію модальностей віри. На підставі свого вчення про віру розуму Кант викладає проект релігії в межах самого розуму.Значення вчення І.Канта про віру розуму полягає в тім, що зміст віри було розглянуто в межах розуму, визначено гносеологічний і деонтологічний статус віри, розроблено класифікацію модальностей віри. Вчення встановило звязок віри з телеологічною природою розуму, доцільність якої може бути поясненою лише в судженнях, заснованих на вірі, і визначило віру як здатність розуму, що має свої прояви як у сфері його практичного застосування, так і в сфері теоретичного. Віра розуму в спекулятивній сфері застосування розуму заснована на фізико-теологічному спогляданні природи, має характер визнання за істинне і відрізняється від обєктивного знання своєю головною ознакою - субєктивністю. Спекулятивний розум виправдано вдається до акту віри, коли має за обєкт трансцендентальні ідеї, що свідчить, з одного боку, на необхідність вийти за межі теоретичного застосування розуму, а з другого - на спорідненість віри та моральності. Вчення Канта про віру розуму окреслює весь спектр проблематики віри і описує один з вимірів історії чистого розуму, в якому динамічно поєднані обидва моменти поняття віри: її інтимний характер для кожної особистості, та її всезагальна значимість стосовно умов існування моральних цінностей.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальні висновки дисертації містяться в таких положеннях: 1. Значення вчення І.Канта про віру розуму полягає в тім, що зміст віри було розглянуто в межах розуму, визначено гносеологічний і деонтологічний статус віри, розроблено класифікацію модальностей віри. Обмеживши знання і розсудок, Кант знайшов область віри як філософську проблему і піддав її критичному розгляду в межах критики чистого розуму. Вчення встановило звязок віри з телеологічною природою розуму, доцільність якої може бути поясненою лише в судженнях, заснованих на вірі, і визначило віру як здатність розуму, що має свої прояви як у сфері його практичного застосування, так і в сфері теоретичного.

2. Віра розуму в спекулятивній сфері застосування розуму заснована на фізико-теологічному спогляданні природи, має характер визнання за істинне і відрізняється від обєктивного знання своєю головною ознакою - субєктивністю. Спекулятивний розум виправдано вдається до акту віри, коли має за обєкт трансцендентальні ідеї, що свідчить, з одного боку, на необхідність вийти за межі теоретичного застосування розуму, а з другого - на спорідненість віри та моральності.

3. Практичний розум є легітимною сферою дії чистої моральної модальності віри. Віра розуму завжди зорієнтована на практичне застосування і є розумним актом, який має поєднати необхідність із вищою етичною метою. Цей акт є відношенням чистого інтересу розуму до межових умов людини як свободної моральної розумної істоти; це відношення має характер субєктивного визнання цих умов істинними, оскільки вони можуть все пояснити, але не даються в теоретичному пізнанні.

4. Вчення Канта про віру розуму окреслює весь спектр проблематики віри і описує один з вимірів історії чистого розуму, в якому динамічно поєднані обидва моменти поняття віри: її інтимний характер для кожної особистості, та її всезагальна значимість стосовно умов існування моральних цінностей.

5. Кантове вчення про моральну релігію та віру розуму було спробою обгрунтування істини віри засобами філософії. Завдяки Канту питання про взаємини віри та знання було сформульовано не на тлі протиставлення філософії і теології, а в рамках протиставлення наук про природу і філософії.

6. Вчення І.Канта про віру розуму виникло в контексті дискусій, які точилися в дискурсі німецького просвітництва, і, водночас, долає його, створюючи підстави для появи принципово нової ситуації в німецькій філософії. Вчення Канта про віру розуму має характер підсумку цілого етапу в історії європейської філософії, яким завершилося класичне протиставлення віри і розуму і вивело релігійно-філософські дискусії на новий некласичний рівень.

ГОЛОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА: 1. Мінаков М.А. Сумнів Декарта і критика Канта // Вимога раціональності / За ред. Є.Бистрицького. - Київ: УФФ, 1996. - С.31 - 33.

2. Мінаков М.А. Віра як здатність розуму: І.Кант про чисту віру розуму // Магістеріум: історико-філософські студії. Додаток до часопису Наукові записки НАУКМА (серія “історія філософії”) - Київ: НАУКМА, 1998. - С.103 - 112.

3. Мінаков М.А. Євангеліє від Іммануїла: вчення Канта про віру чистого розуму // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - № 5. - С.92 - 112.

4. Мінаков М.А. Рецепція кантівського поняття віри розуму в німецькій, російській та англо-американській кантознавчій традиції // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - № 6. - С.3 - 19.

5. Мінаков М.А. Історико-філософський контекст Кантового вчення про віру розуму // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - № 9. - С.159 - 182.

6. Мінаков М.А. Кантівське поняття “віри розуму” та його доля у філософії ХІХ-ХХ сторіч // Філософська думка. - Київ, 1999. - № 6. - С.133 - 152.

Загальний обсяг публікацій - 5,0 др. аркуша.