Камерно-інструментальна творчість К. Шимановського (до проблеми індивідуального стилю композитора) - Автореферат

Традиції західноєвропейської культури і національного мистецтва, культурно-історична спадщина у всій її різнобарвності поєднувалися із найновішими відкриттями та експериментами і визначили специфіку стилю Шимановського, особливості раннього, середнього та пізнього періодів його творчості. У цьому звязку актуальним є дослідження індивідуального стилю творчості Кароля Шимановського, виходячи з особливостей його проявів у галузі камерно-інструментальної музики. Камерно-інструментальні його твори вже давно закріпилися у виконавській практиці, однак залишилися поза увагою спеціалістів-музикознавців, які всебічно досліджували інші сфери його творчості. камерний інструментальний творчість шимановський співвіднести камерно-інструментальну творчість композитора з рисами його індивідуального стилю в інших жанрах, зробити висновки про спільність та відмінність цих проявів, про стабільні та мобільні елементи його стилю. Вперше в українському, а також у російському та польському музикознавстві докладно досліджуються у повному обсязі камерно-інструментальні твори Кароля Шимановського, вперше осмислено роль камерного жанру у загальній картині індивідуального стилю та у процесах стильової еволюції творчості митця.Проаналізовані у дисертації різні концепції стилю стали методологічною основою для вивчення стильової еволюції творчості Кароля Шимановського та виявлення рис його індивідуального стилю. У цьому визначенні враховується засіб побутування твору, коли нотний текст виявляє і примножує свій сенс у ході виконавських та слухацьких інтерпретацій. Показово, що композитор сприймав творчість Шопена у річищі розвитку національної композиторської школи. Яскраві враження від подорожей в Італію, Алжир, Туніс, Сицилію допомогли по-новому подивитися на свою творчість. Новий етап починається створенням у 1911 році вокального циклу "Любовні пісні Хафіза" і завершується арабськими стилізаціями на тексти Ярослава Івашкевича, "Піснями шаленого муедзина" (1918).У висновках підкреслено, що втілення різних аспектів ліричного, аж до гіпертрофованого, складає головну ідею творчості Шимановського. Він переживає і осмислює свої почуття, амплітуда яких є дуже широкою: від спокійного споглядання до екстатичних вибухів, від солодкої знемоги до драматичних імпульсів. Панування ліричного актуалізує традиції романтизму, серед яких на першому плані залишається спадкоємність з творчістю Шопена. Романтичні риси зберігаються протягом усього шляху, однак у перший період вони безумовно домінують, в останній втрачають свій вплив на стилістику і залишаються у верхніх стильових пластах, у сфері образної драматургії та загальної концепції. Осягання красоти як вищого ідеалу відіграє визначальну роль у естетиці стилю Шимановського.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У висновках підкреслено, що втілення різних аспектів ліричного, аж до гіпертрофованого, складає головну ідею творчості Шимановського. Не схильний до епіки, він навіть драматичне трактує не як відбиток подій, а швидше як рефлексію почуттів на такі події. Ліричний герой Шимановського суцільно інтровертний, його почуття та переживання спрямовані на самопізнання. Він переживає і осмислює свої почуття, амплітуда яких є дуже широкою: від спокійного споглядання до екстатичних вибухів, від солодкої знемоги до драматичних імпульсів. У всіх випадках образ насичений внутрішньою динамікою та сильною напругою. Панування ліричного актуалізує традиції романтизму, серед яких на першому плані залишається спадкоємність з творчістю Шопена. Романтичні риси зберігаються протягом усього шляху, однак у перший період вони безумовно домінують, в останній втрачають свій вплив на стилістику і залишаються у верхніх стильових пластах, у сфері образної драматургії та загальної концепції. При цьому конфлікт на всіх етапах не є зовнішнім, а пересувається ніби у середину ліричного.

Осягання красоти як вищого ідеалу відіграє визначальну роль у естетиці стилю Шимановського. Під цим кутом зору розвивається взаємодія з імпресіоністичною естетикою та стилістикою музики Дебюссі. Рафінованість, вишуканість, певний естетизм стають характерними рисами стилю польського майстра. Одночасно імпресіоністичні риси у сполученні з динамічною напругою та експресією дають нову якість і спрямовані у майбутнє. Можна твердити, що пошуки К. Пендерецького та В. Лютославського у галузі сонористики та алеаторики були би неможливі без досвіду їх видатного співвітчизника та попередника.

Якщо використати стильову типологію, запропоновану В. Сировим, стиль Шимановського можна віднести до інтровертного, де переважають асиміляція та перетворення. Інтеграція елементів різного походження дає змогу визначити його як полілексичний, а структуру охарактеризувати як вільно-централізовану, у якій переважає тенденція вільного функціонування різнорідних елементів. У підсумках дисертації також йде мова про особливості жанрової системи композитора, про таку якість його архітектоніки, як поемність, про властивості мелодики, гармонії, фактури. Як остаточний висновок стверджується думка про те, що стиль Шимановського всотав найбільш вагомі художні явища часу, асимілював різні традиції європейської музичної культури і відгукнувся на актуальні вимоги епохи. Новаторське та традиційне своєрідно переплавилися в індивідуальному баченні світу та власній системі музичного мислення дійсно національного митця, що стояв біля витоків польської композиторської школи ХХ сторіччя і відкрив нову сторінку в її розвитку.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІІ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Соната для скрипки та фортепіано К. Шимановського (до питання формування стилю композитора) // Теоретичні та практичні питання культурології. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 2. - С. 69-78.

2. Відтворення особливостей індивідуального стилю К. Шимановського в циклі "Міфи"// Київське музикознавство. - К., 2001. - Вип. 5. - С. 168-178.

3. Камерно-інструментальна творчість К. Шимановського в контексті художньо-естетичних тенденцій епохи // Проблеми особистісної орієнтації педагогічного процесу: Зб. наукових праць. - Харків, 2000. - С. 214-222.

4. "Три каприси Паганіні" К. Шимановського (особливості нового втілення) // Науковий вісник. - К., 2000. - Вип. 14. Кн. 6. - С. 126-137.