Кіпрська проблема в грецько-турецьких відносинах - Дипломная работа

Кіпрський інцидент, або Кіпрська суперечка - територіальний конфлікт між греко-кіпріотами і турко-кіпріотами згідно відношенню до острова Кіпр, що в даний момент практично вважається острівною державою Середземного моря. В даний момент і не скажеш, що 40 років назад півострів Кіпр був ареною неабиякого міжнаціонального і регіонального інциденту 2-ох країн - Туреччини і Греції. Відносини між Туреччиною та Грецією в 2-ій половині ХХ ст. являють собою «холодну війну». Зовнішня політика двох держав впливає на створення прогресивної системи міжнародних відносин в Середземноморському ареалі, тому вона дає наукову і фактичну важливість. Міжетнічні зусилля на Кіпрі в останні 5 років англійської першості - з 1955 по 1960 роки - поглибили розкол у відносинах між Грецією і Туреччиною.Дані війська були з військового контингенту з найближчих зони дислокації «блакитних касок», тобто з Кіпру. Таким чином, на кінець 1973 року - початок 1974 року планувалися суттєві зміни в структурі миротворчої операції на Кіпрі, за основну мету що було поставлено зменшення кількості військових і обмеження їх повинностей. Конкретний співучасник тих подій генерал Стиліанос Паттакос у власній промові оголосив, що їх дія була прагненням позбавити країну від комуністичної небезпеки. А під час передвиборної боротьби на мітингах і зборах одним з популярних гасел було перегляд обіцянки Греції перед Вашингтоном, вивільнити країну з південноамериканської опіки. Телбот встановив контакт з членами армійської хунти, а офіційні представники США не підтвердили слова, що переворот має можливість якось позначитися на розташуванні 10 тис. американців, що перебували в Греції, підключаючи службовців численних спецслужб і членів їх сімей.Під час існування біполярного напрямку, Туреччина була послідовним прихильником та союзником США, нерідко на шкоду власним інтересам. Так, наприклад, на тлі стабільного становлення двосторонніх взаємин в кінці 80-х Туреччина погано сприйняла спробу США подовжити договір з її роллю проти Лівії. Але цей договір було продовжено після врегулювання суперечностей двох сторін, і в цілому, незважаючи на те, що Туреччина продовжувала управляти інтересами США згідно особливо принципових питань. Таким чином, займаючи важливий стратегічний стан в Середземноморї і на Близькому Сході, Туреччина протягом багатьох десятиліть залишалася відданим членом Альянсу. Пожвавилося соціальне життя, Греки-кіпріоти, що складали більшість населення острова, не в перший раз продемонстрували бажання обєднатися з Грецією, яку вони вважали схожою державою, і дані такого настрою посилилися після завершення 2-ї світової війни, проте у британців був власний погляд на дану проблему.Невирішеність Кіпрської проблеми створила чималі проблеми на шляху набуття Туреччиною членства в Європейському Союзі та навіть знайшло відображення в рішенні Європейської Ради від 24 грудня 2006 року щодо неможливості відкриття статей переговорів з Туреччиною по питаннях митного союзу до тих пір, поки країна-кандидат не змінить свого ставлення до Кіпрського питання. Разом з тим, багатостороннє вирішення цієї проблеми залишається далекою перспективою, головним чином, через наявність сильних протиріч між сторонами щодо статусу збройних сил Туреччини на острові, основ адміністративно-державного управління, внутрішніх кордонів, майнових прав, кількості греків-кіпріотів, що проживають на півночі острова тощо. Сьогодні країни ЄС можуть активно блокувати рішення щодо майбутнього членства Туреччини в ЄС і це, на думку багатьох учених, матиме негативні наслідки як для самої безпеки ЄС, так і для всієї системи європейської безпеки, а відмова Туреччині в доступі до ЄС може повернути її до Сходу та ще більше загострити антизахідну ідеологію, що останнім часом все більше відчувається в заявах провідних лідерів країни. Велике значення в розкритті цієї теми мали вивчення й аналіз цілої низки документів щодо врегулювання Кіпрського конфлікту, а саме: спільні заяви лідерів острова, доповіді Ради Безпеки Організації Обєднаних Націй, документи щодо нових ініціатив конфліктуючих сторін, доповіді Європейської Комісії щодо прогресу Туреччини в питанні вирішення Кіпрської суперечки тощо. Така ініціатива включає в себе низку кроків, що можуть призвести до зміни сьогоднішнього негативного клімату, а саме: заява уряду Туреччини щодо її небажання втручатись в грецьку частину майбутньої федеральної республіки; зниження чисельності військових Туреччини, яка на сьогодні становить від 5 000 до 10 000, та проголошення дорожньої карти, метою якої є повний вивід військ із території острова перед вступом Туреччини до ЄС; можливе будування мосту на вулиці Ленда та його відкриття для цивільних громадян, а також швидке розмінування та відкриття деяких інших шляхів; наданням дозволу людям пересуватись по всій території острову, а турецька влада, у свою чергу, повинна дати дозвіл на відкриття та функціонування церков, що пустіють на окупованій території, та проведення в них церковних обрядів.У кіпрській проблемі трапився як

Зміст

Вступ

1. Витоки кіпрської проблеми

1.1 Вплив режиму «чорних полковників» на загострення проблеми

1.2 Турецька реакція на спробу «екзису»

2. Конфліктогенність кіпрської проблеми у двосторонніх і багатосторонніх відносинах

2.1 Вплив кіпрської проблеми на взаємовідносини в НАТО

2.2 Європейська перспектива Туреччини у світлі кіпрської проблеми

3. Спроби врегулювання проблеми

3.1 Пропозиції ООН щодо обєднання

3.2 Переговори Республіки Кіпр з невизнаною Республікою Північного Кіпру

Висновок

Список використаної літератури