Гуманітарна інтелігенція Донбасу в період нової економічної політики (1921-1928 р.) - Автореферат

Окрім того, досвід, який отримав радянський уряд, здійснюючи штучне формування пролетарської інтелігенції, може бути корисним для налагодження конструктивних взаємин між окремими верствами в соціальній структурі українського суспільства й пошуку інтелігенцією свого місця в ній. Недостатня наукова розробка в історичній науці проблем гуманітарної інтелігенції Донбасу 20-х років обумовила необхідність вивчення цієї теми, що дозволить скласти більш повне уявлення про політичні, соціокультурні, економічні процеси, які відбувались в Україні в досліджуваний період. Дисертацію виконано в рамках комплексної теми “Соціально-економічний розвиток України ХХ ст.”, яка розробляється кафедрою історії України Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Обєктом дослідження є гуманітарна інтелігенція старої, дорадянської формації, яка мешкала в Донбасі протягом 20-х років ХХ ст., та її наступниця - молода, пролетарська інтелігенція, формування якої розпочала в цей період радянська влада. Він позитивно позначився на соціокультурному житті, створюючи умови для розвитку політики українізації, ліквідації неписьменності, поліпшення важкого матеріального становища українського населення, але водночас добре проілюстрував незмінність політичних, економічних, культурних завдань радянської влади, поступовість та послідовність її дій на шляху до поставленої нею кінцевої мети - побудови комунізму.Перш за все, це конюнктурний характер багатьох праць, присвячених інтелігенції, написаних за часів радянської влади, у яких проблема подавалась у викривленому, догматичному вигляді. Перший з цих періодів (20-і - початок 30-х років) характеризувався появою наукових праць партійних діячів М.Бухаріна (Культурные задачи и борьба с бюрократизмом // Проблемы теории и практики социализма. У період 30-х - початку 50-х років тема інтелігенції майже не досліджувалася, через що й не була представлена в радянській історіографії цих років. Теми гуманітарної інтелігенції в Україні торкалися лише у звязку з темою “шкідництва спеців” чи під час дослідження якоїсь з галузей діяльності інтелігенції. Переважну частину цих документів не було опубліковано раніше, вони зберігаються в чотирьох українських архівах: Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ), Центральному державному архіві громадських обєднань України (ЦДАГОУ), Державному архіві Луганської області (ДАЛО) і Державному архіві Донецької області (ДАДО).Вивчення особливостей Донбасу на початку 20-х років і становища радянської влади в регіоні дало можливість виявити причини прагнення радянського уряду до формування нової, пролетарської гуманітарної інтелігенції й зясувати мету її використання. Більшовики на чолі з В.Леніним не визнавали інтелігенцію за окремий клас, вважаючи її дрібнобуржуазним прошарком, ворожим і класово чужим пролетаріатові за своєю сутністю. Водночас партійні лідери не бачили жодної можливості побудувати соціалістичне суспільство без використання досягнень буржуазної культури та досвіду її творця - гуманітарної інтелігенції. Економічні та суспільно-політичні фактори змушували радянську владу йти на співпрацю зі старою інтелігенцією. Основними джерелами її створення були представники пролетарського середовища, партійці-висуванці та перевихована, лояльна до влади частина старої інтелігенції.

Основний зміст роботи

Вивчення особливостей Донбасу на початку 20-х років і становища радянської влади в регіоні дало можливість виявити причини прагнення радянського уряду до формування нової, пролетарської гуманітарної інтелігенції й зясувати мету її використання.

Більшовики на чолі з В.Леніним не визнавали інтелігенцію за окремий клас, вважаючи її дрібнобуржуазним прошарком, ворожим і класово чужим пролетаріатові за своєю сутністю. Водночас партійні лідери не бачили жодної можливості побудувати соціалістичне суспільство без використання досягнень буржуазної культури та досвіду її творця - гуманітарної інтелігенції. Економічні та суспільно-політичні фактори змушували радянську владу йти на співпрацю зі старою інтелігенцією. Але таке співробітництво, з одного боку, суперечило ідейним настановам самих більшовиків, з іншого, виглядало ненадійним через завуальоване неприйняття нової влади старою інтелігенцією. Усе це актуалізувало потребу радянської влади у формуванні власної, класово та ідейно “своєї” гуманітарної інтелігенції.

Активність радянської влади в цьому напрямі призвела до того, що протягом 20-х років в Україні було сформовано радянську інтелігенцію, яка складалась з кількох загонів інтелігенції - гуманітарної, технічної, військової й т. ін. Складовою частиною цієї інтелігенції стала гуманітарна інтелігенція Донбасу. Основними джерелами її створення були представники пролетарського середовища, партійці-висуванці та перевихована, лояльна до влади частина старої інтелігенції. Головними методами формування гуманітарної інтелігенції Донбасу виступали навчання й комуністичне виховання кадрів майбутньої радянської інтелігенції в системі реорганізованої вищої освіти, “перевиховання” й “висуванство”. Комуністичне виховання інтелігенції, у свою чергу, складалось з упровадження в процес навчання нових програм і планів, у яких важливе місце відводилось вивченню марксизму, проведення політико-освітньої й політико-виховної роботи зі студентами.

Результатом формування пролетарської інтелігенції Донбасу стало створення наприкінці 20-х років нової гуманітарної інтелігенції, яка внаслідок регіональних особливостей і деяких прорахунків у політиці радянської влади відрізнялась низкою характерних рис.

Отримана радянською владою модель нової інтелігенції не цілком задовольняла її ідеологів і не відповідала тій моделі, яку планувалося створити. Від запланованого ідеалу нова інтелігенція відрізнялась низьким рівнем партійності, реальної відданості радянській владі, недостатньо високим рівнем кваліфікації й навіть кількістю, яка могла бути більшою, якби всі випускники радянської системи вищих навчальних закладів залишалися працювати за фахом. Ця невідповідність була зумовлена здебільшого соціально-економічними й суспільно-політичними умовами - головними факторами, що вплинули на процес створення нової гуманітарної інтелігенції.

Однак перед владою стояла низка завдань у культурній площині, які вимагали невідкладного розвязання. Вирішити їх могла лише гуманітарна інтелігенція, через що їй було делеговано функції щодо виконання багатьох завдань освітньо-виховної, наукової, культурно-мистецької та ідеологічної галузей. Контролювати діяльність інтелігенції щодо виконання поставлених завдань і організовувати її використання в професійній і громадській галузях повинні були органи освіти, партійної та профспілкової організації, цензури, ради національних меншин, ДПУ тощо.

Незважаючи на величезне перевантаження інтелігенції різними видами роботи й постійне стимулювання з боку вказаних органів, переважно шляхом примусових засобів, поставлені перед нею завдання повністю виконано не було. Причиною цього стала, по-перше, відсутність ініціативності з боку перевантаженої роботою та економічними проблемами інтелігенції, кількість якої збільшувалась повільніше, ніж планувалося й вимагалося для мережі народної й політичної освіти, що зростала дуже швидко. По-друге, жорстка регламентація в галузі культури з боку партійної влади та окремі напрями її політики, як, наприклад, політика українізації, кооперації на селі, антирелігійна політика тощо, методи здійснення яких відрізнялись примусовістю й жорсткістю, призводили до заляканості інтелігенції, боязливості виділитися з загальної маси чи взагалі до розчарування в радянській владі й виникнення опозиційного ставлення до неї в деяких представників інтелігенції. По-третє, якісному виконанню поставлених завдань, особливо в галузі мистецтва й літератури, заважав низький кваліфікаційний та освітній рівень багатьох представників молодої радянської інтелігенції. Усе це знижувало шанси інтелігенції реалізувати її потенційні можливості, гальмувало їхню діяльність щодо досягнення поставлених перед ними завдань.

Статті в наукових фахових виданнях

1. Анпілогова Т. Ю. Культурно-освітня діяльність гуманітарної інтелігенції Луганщини в період нової економічної політики // Вісник ЛНПУ імені Тараса Шевченка. Історичні науки. - 2005. - № 14. - С. 122 - 129.

2. Анпілогова Т.Ю. Морально-етичний аспект формування гуманітарної інтелігенції Донбасу в 20-і рр. ХХ ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: Донецький ін-т проблем штучного інтелекту “Наука і освіта”. - 2004. - № 2. - С. 74 - 80.

3. Анпілогова Т.Ю. Інтелігенція і влада сучасної України: проблема взаємостосунків // Вісник ЛНПУ ім. Т.Шевченка. - 2004. - № 8 - С. 5 - 11.

4. Анпілогова Т.Ю. Джерела та засоби формування радянської інтелігенції Донбасу в 20-і роки ХХ ст. // Вісник ЛНПУ імені Тараса Шевченка. Історичні науки. - 2006. - №17. - С. 162 - 171.

Статті

5. Анпілогова Т.Ю., Климов А.О. Становище гуманітарної інтелігенції Донбасу в 20-і роки ХХ століття // Духовність українства: Зб. наук. пр. - Вип. 7. - Житомир: Ред.-вид. відділ ІПСТ, 2004. - С. 81 - 85.

Матеріали конференцій

6. Анпілогова Т.Ю. Проблеми соціально-економічного становища мистецької інтелігенції Луганщини другої половини 20-х років ХХ ст. // Наука і освіта - 2004: Матер. VII міжнар. наук.-практ. конф. - Т. 4. Історія України. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 5 - 8.

7. Анпілогова Т.Ю. Сутність поняття “інтелігенція” та проблеми його визначення // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний наук. зб. - Вип. 2. Серія: Політологія. - Одеса: Астропринт, 2004. - С. 6 - 11.

8. Анпілогова Т.Ю. Роль інтелігенції у вихованні молоді та зародженні піонерського руху в Донбасі в 20-і роки ХХ ст. // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний наук. зб. - Вип. 6. Серія: Історія. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 13 - 22.

Депонована праця

9. Анпілогова Т.Ю. Нищення творчої інтелігенції 20 - 30-х рр. як складова частина етноциду українського народу / Луганський держ. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. - Луганськ, 2002. - 54 с. - Укр. - Деп. В ДНТБ України 3.03.03., № 19 - Ук 2003.