Громадянська самоорганізація як чинник стабільності політичної системи України - Автореферат

Для більшості політичних інститутів, таких як політичні партії, місцеве самоврядування, неурядові організації та ін., громадянська самоорганізація є вихідним принципом, на якому базується їх існування та діяльність. Локка та інших дослідників, визначалося місце різних форм громадянської самоорганізації в політичному житті та обґрунтовувалася необхідність і доцільність спеціального режиму взаємовідносин між ними та державою. З часом громадянська самоорганізація стала сприйматися як цілком природна та органічна частина демократичних політичних режимів. В умовах Радянського Союзу громадянська самоорганізація не мала широкого простору для діяльності, що було зумовлено природою правлячого режиму, який прагнув до максимального контролю всіх сфер суспільного життя. Відтак, перед дослідниками постало питання - який рівень громадянської самоорганізації потрібний для забезпечення стабільності політичної системи України, що зумовлює наявний рівень громадянської самоорганізації та які її перспективи розвитку?У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико - методологічні основи, формулюються обєкт, предмет, мета і завдання роботи, визначаються наукова новизна та практичне значення результатів дослідження. Перший розділ дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні засади дослідження феномену громадянської самоорганізації» присвячено розгляду основних здобутків в сфері дослідження громадянського суспільства та соціального капіталу накопичених в вітчизняній і світовій політології та формулюванню теоретико-методологічних засад дослідження громадянської самоорганізації в політичній системі України. У першому підрозділі «Громадянська самоорганізація як обєкт дослідження в політичних науках» аналізуються праці та здобутки вітчизняних дослідників в рамках даної тематики - В. Зазначається, що вперше громадянську самоорганізацію почали вивчати дослідники, які намагалися описати еволюцію людського суспільства як перехід від одного соціального стану до іншого - Г. Андрущенко, який досліджує стан, умови та перспективи розвитку громадянської самоорганізації в Україні, і вперше звертає увагу на її значимість та роль для стабільності політичної системи.Стабільність розглядається як неможливість існування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; стабільність в демократичних країнах повязують з конституційним порядком; стабільність розглядається як наслідок існування легітимності влади; стабільність розглядається як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність також розглядається як баланс політичних сил. Оцінка стабільності політичної системи має бути зосереджена на наступних факторах: порядок зміни політичного лідерства, рівень підтримки влади населенням (легітимності основних владних інститутів), здатність системи до самовідтворення, реагування й пристосування системи до змінних соціальних та економічних умов, міра консенсусу з приводу основних політичних, соціальних та економічних проблем, здатність політичної еліти до компромісу та консенсусу, наявність легальних механізмів пошуку компромісу, міра участі народу в політичних процесах, централізація процесу прийняття рішень і характеристика основних політичних партій та коаліцій, наявність та поширеність деструктивних політичних ідеологій, стан та можливості формування національної ідентичності. В третьому підрозділі «Фактори розвитку громадянської самоорганізації: світовий досвід та ситуація в Україні» нами встановлено що розвиток міжособистісної довіри, відносної цінності, яку громадяни надають особистій свободі, правовій свідомості, підтримці верховенства закону, толерантному ставленню до ціннісного світу, прав і свобод інших може стати передумовою розвитку процесів громадянської самоорганізації. У першому підрозділі «Громадянська самоорганізація в Україні: особливості походження феномену» визначаються причини, що обумовили слабкість соціального капіталу, а відтак і громадянської самоорганізації в Україні. В другому підрозділі «Соціальний капітал та громадянська самоорганізація в Україні: стан та індикатори» визначаючи рівень довіри громадян у 2003-2005 році до представників владних структур, який зріс, можемо цілком логічно стверджувати, що в Україні наприкінці 2004 року відбувся стрибкоподібний перехід з одного стану громадянського суспільства, неактивного, пасивного - до іншого, активного.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ