Громадсько-політична, державна та культурницька діяльність П.Г. Тичини (1891-1967 рр.) - Автореферат

З відновленням державності України та докорінними змінами в суспільно-політичному бутті українців зявилася можливість відтворити в усій повноті історичну правду, усвідомити й дослідити ті сторінки історичного минулого країни, про які наше суспільство не знало або ж мало хибне уявлення. Відсутність обєктивної оцінки місця та ролі видатних осіб у суспільно-політичному житті України не дозоляє повною мірою зрозуміти сутність доби їх життя і діяльності, зробити неупереджені висновки. тичина культурницький державницький громадський Значний інтерес в історичному контексті ХХ ст. становить діяльність академіка Павла Григоровича Тичини (1891-1967 рр.) - українського письменника, перекладача, державного та громадсько-політичного діяча, автора праць з історії та теорії літератури і культури. Наукове вивчення вказаних питань має важливе значення не лише для всебічної обєктивної оцінки діяльності П.Тичини, але й для відтворення динаміки історичного процесу в Україні у ХХ ст. загалом та розвитку наукової історичної думки зокрема. Дисертаційне дослідження “Громадсько-політична, державна та культурницька діяльність П.Г.Тичини (1891-1967 рр.)” входить до плану науково-дослідних робіт кафедри історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, наукова проблема якої - “Державницьке, суспільно-політичне життя та освіта в Україні ХХ-ХХІ ст.” Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 26 квітня 2007 р., протокол № 10.Заслуговує уваги науковців робота критика В.Чапленка “Радянізація Павла Тичини”, в якій автор звернув увагу на проблему залучення П.Тичини до співпраці з радянською владою та мотиви змін його громадсько-політичної позиції в умовах диктату більшовицької ідеології. Сучасне, незаідеологізоване бачення творчого доробку П.Тичини подав вчений О.Яровий у праці “Офіціальний” Тичина як ідеологема Радянської епохи”. Документи Центрального державного архіву громадських обєднань України (фонд №1 “Центральний Комітет Компартії України”) містять матеріали, що висвітлюють громадсько-політичну діяльність П.Тичини, його участь у роботі Спілки письменників України. Працю П.Тичини на посадах народного комісара освіти та міністра освіти України розкривають документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема фондів №1 “Президія Верховної Ради Української РСР”, №2 “Рада Міністрів Української РСР, №166 “Народний Комісаріат освіти Української РСР” У другому розділі “Формування світогляду П.Тичини, початок його культурницької та громадсько-політичної діяльності” розглянуто ранній період життя діяча, визначено чинники, які мали вирішальний вплив на формування світогляду, національних переконань, творчих зацікавлень митця, досліджено проблематику ранніх поетичних творів; проаналізовано його громадсько-політичну позицію; розкрито роль П.Тичини в національно-визвольному русі України початку ХХ ст.Аналіз літератури з теми дисертації засвідчив, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії досі відсутнє комплексне дослідження, у якому було б всебічно розглянуто громадсько-політичну, державну та культурницьку діяльність П.Тичини. Натомість поєднання даних наукової літератури та джерельної бази, яка представлена матеріалами 7 центральних архівних установ України, документами Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в Києві, опублікованими документами та матеріалами періодичних видань, мемуарами, творчою спадщиною П.Тичини, дозволяє повною мірою вирішити поставлені в дисертаційному дослідженні завдання. Становлення П.Тичини як особистості, державного та громадсько-політичного діяча, формування його ідейних переконань, громадсько-політичної позиції та вироблення власного творчого стилю було зумовлене родинним вихованням у дусі українських традицій та православної віри, впливом навчання в освітніх закладах, читанням передової літератури, спілкуванням із прогресивно налаштованими представниками української інтелігенції (М.Подвойським, М.Жуком, І.Львовим, М.Вороним, М.Коцюбинським, В.Елланським (Блакитним), а також радикальними суспільно-політичними й культурними перетвореннями, посиленням національно-визвольних змагань, що супроводжувались пробудженням національної свідомості українців. Спрямування культурницької роботи П.Тичини в початковий період його діяльності визначене розумінням необхідності змін у суспільно-політичному житті України на початку ХХ ст., що зумовило появу його поетичних творів соціального характеру, у яких митець відстоював чітку громадянську позицію, патріотизм і гуманізм. Культурницька та публіцистична діяльність П.Тичини була зумовлена розумінням необхідності розвитку культурно-освітнього та духовного життя в Україні, поширення знань, піднесення рівня освіченості народу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках викладено основні результати дослідження, які винесено на захист.

- Аналіз літератури з теми дисертації засвідчив, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії досі відсутнє комплексне дослідження, у якому було б всебічно розглянуто громадсько-політичну, державну та культурницьку діяльність П.Тичини. Натомість поєднання даних наукової літератури та джерельної бази, яка представлена матеріалами 7 центральних архівних установ України, документами Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в Києві, опублікованими документами та матеріалами періодичних видань, мемуарами, творчою спадщиною П.Тичини, дозволяє повною мірою вирішити поставлені в дисертаційному дослідженні завдання.

- Становлення П.Тичини як особистості, державного та громадсько-політичного діяча, формування його ідейних переконань, громадсько-політичної позиції та вироблення власного творчого стилю було зумовлене родинним вихованням у дусі українських традицій та православної віри, впливом навчання в освітніх закладах, читанням передової літератури, спілкуванням із прогресивно налаштованими представниками української інтелігенції (М.Подвойським, М.Жуком, І.Львовим, М.Вороним, М.Коцюбинським, В.Елланським (Блакитним), а також радикальними суспільно-політичними й культурними перетвореннями, посиленням національно-визвольних змагань, що супроводжувались пробудженням національної свідомості українців.

? Спрямування культурницької роботи П.Тичини в початковий період його діяльності визначене розумінням необхідності змін у суспільно-політичному житті України на початку ХХ ст., що зумовило появу його поетичних творів соціального характеру, у яких митець відстоював чітку громадянську позицію, патріотизм і гуманізм. Громадсько-політична діяльність П.Тичини була спрямована на підняття рівня національної самосвідомості українців. П.Тичина не брав безпосередньої участі в політичних організаціях. Місце і роль митця в національно-визвольних змаганнях визначалися його творчим доробком, спрямованим на захист права історичного існування українського народу та його національного самовизначення, що спонукав до активної участі в суспільно-політичному житті країни.

Поетичним відлунням подій національного відродження ? проголошення Українською Центральною Радою державності України - стала “національна трилогія” П.Тичини, поема-ораторія “Золотий гомін”, “Дума про трьох вітрів” і цикл “Скорбна мати”, що увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. З її появою про поета заговорили як про видатного митця. Протест проти насильства й терору, скорбота з приводу духовного зубожіння суспільства знайшли відображення в збірці П.Тичини “Замість сонетів і октав”. Керуючись ідеями національного самовизначення та побудови Української незалежної держави, митець сприяв пробудженню політичної свідомості українського народу та його боротьбі за соціальне й національне визволення. Працюючи співредактором газети “Нова рада”, П.Тичина згуртовував навколо себе проукраїнські сили й активізував їх працю.

? Діяльність П.Тичини в державних установах і творчих спілках, законодавчих органах влади УРСР та СРСР була спрямована на розвиток народного господарства й культури України. Працюючи в редакції громадсько-політичного та літературно-художнього журналу “Червоний шлях” на посаді завідувача художнього відділу, П.Тичина на сторінках видання порушував гострі проблеми суспільно-політичного життя; залучав до роботи в ньому відомих та молодих письменників, вів широку кореспонденцію з молодими авторами. Перебуваючи у вирі громадсько-політичного та культурного життя, як член спілок пролетарських письменників “Гарт” і “ВАПЛІТЕ”, діяч боровся за високу художню якість у літературі, виступав за звільнення її від малоталановитих письменників. Діяльність П.Тичини на посаді директора Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР була спрямована на розвиток української літератури. Під його керівництвом здійснено ряд досліджень з вивчення історії української літератури, літератур народів СРСР та зарубіжжя. У період роботи П.Тичини на посту Наркома освіти УРСР після звільнення України від німецьких загарбників під його керівництвом за короткий час було відбудовано заклади народної освіти та налагоджено навчальний процес. За сприяння П.Тичини були відкритті дошкільні дитячі заклади. У 1948?1967 рр. діяч працював в Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР, брав участь у створенні Української радянської енциклопедії та інших вагомих наукових видань.

Депутатська діяльність П.Тичини (1938?1967 рр.) відбивала політичні та соціально-економічні інтереси УРСР та СРСР. Він брав активну участь у роботі сесій Верховної Ради УРСР та СРСР, діяльності комісії Верховної Ради УРСР з питань науки і культури, охорони памятників старовини та комісії Верховної Ради СРСР з питань міжнародних відносин. Підтримуючи постійний звязок з виборцями Канівського виборчого округу, П.Тичина своєчасно відгукувався на їхні прохання, заяви, листи та скарги.

Окремим напрямком громадсько-політичної та державної діяльності П.Тичини була допомога молодим українським митцям. Він сприяв засвоєнню та усвідомленню творчою молоддю України кращих мистецьких надбань вітчизняної літератури, пошуку нових творчих здобутків, сприяв формуванню її суспільно-політичної позиції.

? Культурницька та публіцистична діяльність П.Тичини була зумовлена розумінням необхідності розвитку культурно-освітнього та духовного життя в Україні, поширення знань, піднесення рівня освіченості народу. На початку 1920-х рр., поставившись з довірою до ідеологічних постулатів Комуністичної партії, перейнявшись великою надією на відродження національної культури, П.Тичина почав співпрацювати з радянською владою. На цей період припадає вихід у світ збірок “Вітер з України” та “В космічному оркестрі”.

У 30-х рр. ХХ ст. дія жорстокого ідеологічного тиску, якому підлягала інтелігенція, тотальний контроль радянської системи призвів до “внутрішнього полону” П.Тичини. Щоб залишитися в загонах радянських митців, а то й просто фізично вижити, він вимушений був писати твори на догоду владі, приносячи свій хист у жертву комуністичній ідеології. Пристосовуючись до умов тоталітарного режиму, П.Тичина створив низку “партійно витриманих” творів, що відповідали духу офіціозних вимог і гасел та засвідчували його капітуляцію перед насильством. Це підтверджували його збірка “Чернігів”, вірш “Партія веде”, а також однойменна збірка. У збірках “Чуття єдиної родини”, “Пісня молодості”, “Сталь і ніжність” П.Тичина розкрив завдання радянської літератури, сенс яких він бачив у вихованні людей “глибоко партійно, інтернаціонально”. З перших днів Другої світової війни громадсько-політична й творча діяльність П.Тичини були спрямовані на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками. Він активно виступав на сторінках періодичних видань зі статтями, писав поетичні твори сповнені вірою в перемогу над ворогом. Літературне відродження кінця 50-х - початку 60-х років ХХ ст. не торкнулося творчості П.Тичини. Не повіривши в хрущовську десталінізацію, він продовжував оспівувати велич Комуністичної партії, дружбу народів.

Одним із напрямків культурно-освітньої діяльності П.Тичини було вивчення творчості та суспільно-політичної значущості класиків української літератури Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та М.Коцюбинського.

Публіцистика П.Тичини сприяла розвитку передової суспільно-політичної думки України. Відгукуючись на актуальні події в державі, митець порушував важливі питання громадського й культурного життя, сприяв збереженню надбань української культури, виступав за утвердження літератури й мистецтва на позиціях народності й реалізму.

? П.Тичина дбав про розвиток міжреспубліканських та зарубіжних звязків. Починаючи з 20-х рр. ХХ ст., сприяв поширенню творчих звязків між митцями та науковцями. Розширюючи культурні взаємозвязки з іншими народами, митець виїздив у відрядження за кордон. У 20-х рр. ХХ ст. у складі українських делегацій П.Тичина відвідав Чехословаччину, Німеччину, Угорщину, Туреччину, де переймав передовий досвід, пропагував українську культуру. У 1935 р. він взяв участь у Міжнародному антифашистському конгресі в Парижі.

Особисті контакти з митцями братніх республік сприяли розвитку дружніх відносин із грузинськими та вірменськими діячами культури популяризації їх творчості в Україні. П.Тичина був організатором і учасником Днів української культури в Росії та Білорусії, Днів російської та української культури в Україні, що поглиблювало дружні взаємозвязки з цими народами.

У післявоєнний період П.Тичина працював над перекладами творів з грузинської, вірменської, болгарської, польської, чеської та інших мов. Його внесок у розвиток дружби народів був високо оцінений Болгарським урядом. У 1947 р. П.Тичину обрано членом-кореспондентом Болгарської академії наук.

Отже, громадсько-політична, державна та культурницька діяльність П.Тичини є важливою складовою загального контексту історії України й тісно повязана з суперечливими подіями української історії ХХ ст.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ: 1. Даниш Л. Відображення громадсько-політичної позиції у творчості П.Тичини періоду національно-визвольної війни в Україні (початок ХХ ст.): погляд історика / Л.В.Даниш // Література та культура Полісся. - Вип. 44 / [відп. ред. і упорядник Г.В.Самойленко]. ? Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2008. ? С. 189?200.

2. Даниш Л. Громадсько-політичні погляди П.Тичини в період його ранньої творчості (1917?1920 рр.) / Л.В.Даниш // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. - Серія №6. - Історичні науки: Зб. Наукових праць. ? Випуск 5. ? К. : Вид-во НДУ імені М.П. Драгоманова, 2008. ? С. 36?41.

3. Даниш Л. Невідомі аспекти громадсько-політичної діяльності П.Тичини та їх вплив на формування молодих українських митців ХХ ст. / Л.В.Даниш // Література та культура Полісся. - Вип. 49 / [відп. ред. і упорядник Г.В.Самойленко]. ? Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2009. ? С. 146?155.

4. Даниш Л. Роль П.Тичини в суспільному житті та культурному розвитку України / Л.В.Даниш // Література та культура Полісся. - Вип. 51 / [відп. ред. і упорядник Г.В.Самойленко]. ? Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2009. ? С. 166?181.

5. Даниш Л. Оцінка творчості та громадсько-політичної позиції П.Тичини представниками української діаспори / Л.В.Даниш // Матеріали міжн. наук. конференції “Український вимір”. ? Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2007. ? С. 159.

6. Даниш Л. Національні мотиви у творчості П.Тичини (на прикладі поеми “Золотий гомін”) / Л.В.Даниш // Матеріали міжн. наук.-практ. конф. “Фундаментальні прикладні дослідження рекреаційно-дозвіллєвої сфери в контексті євроінтеграційних процесів”. - Ч. 2. - 2008 р. ? 12-13 травня. - К.: Видавничий центр КНУКІМ, 2008. - С. 106?107.