Лексичний та фонетичний рівень діалектної мови. Фонотека та текстотека мовлення діалектоносіїв базової говірки (с. Шевченкове Кілійського р-ну Одеської області). Можливості та ступень евристичної цінності опису граматики говірки на основі корпусу текстів.
Українські говірки зберігають у своїй граматичній структурі елементи різної часової віднесеності, що уможливлює моделювання динаміки діалектної мови, водночас - і глибше пізнання літературного ідіому, який за походженням є вторинним стосовно діалектів утворенням. Коло дібраних для картографування явищ визначалося спеціальною програмою, яка спиралася на вже відому інформацію про діалекти; останнє гальмувало розширення залучуваного матеріалу говірок. У дослідженнях з української діалектної морфології реалізовано насамперед формальний підхід до аналізу граматики; функціональний і комунікативний аспекти характеристики мовних явищ (семантика граматичних категорій і форм, їх реалізація і функціонування), які сьогодні широко використовують в описах літературної мови (І.Р. У центрі уваги переважно був опис говорів (діалектів), груп говірок, діалектного порубіжжя, а не окремих говірок: як наслідок - на граматичну систему окремої говірки несправедливо переносили ознаки групи говірок чи говору, частковому приписували ознаки загального. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми Інституту української мови НАН України «Українська діалектна мова: типологія сучасних діалектних систем» (номер державної реєстрації 0105U001030) та спільного наукового проекту Ізмаїльського державного гуманітарного університету й Інституту української мови НАН України «Літературні мови та діалекти українського Подунавя.Ця настанова дозволяє відмовитися від звичного для діалектології суто формального підходу, здійснювати аналіз не тільки від форми до значення, але й від значення до форми; відійти від прийому пошуку елементів, відмінних від літературного стандарту, й дати повний опис говірки як самодостатнього обєкта вивчення. З-поміж іменних частин мови найактивніше у мовленні носіїв говірки функціонують іменники (21,9% від усіх слововживань у корпусі текстів) та займенники (13,7%), співвідносні з іменником, прикметником і числівником; прикметники (2,4%) та числівники (1,7%) творять периферію іменного сегмента граматичної системи. На тлі типових поширених у літературній мові та інших діалектах явищ у словозміні іменних частин мови в опорі на текст виявлено й специфічні феномени: а) які стосуються розподілу іменників між типами відміни; б) що повязані з особливостями відмінювання форм; в) функціональну лакунарність як маркер діалектної словозміни. Шевченкове: іменник, що вживається разом з топонімом, може не узгоджуватися з останнім (у |городт К?ілі|йі); іменник, що позначає сукупність, може узгоджуватися з дієслівним присудком у множині (потан?цу|вали моло|дож); у Р. в. одн. ч. р. іменників - назв неістот ІІ відміни може виступати закінчення-а (об|мазували при|ч?ілка), що розширює інформацію про поширення цих форм, подану в «Атласу української мови»; у Д. в. одн. назв неістот с. р. (ота|ких бу|кетіу цві|тіу при|возат’); в О. в. одн. ж. р. іменників ІІІ відміни на тлі менш вживаних флексій-ойу (пу|тойу) та-у (|осінйу) зафіксовано флексію-ійу й відсутність подовження кінцевого приголосного основи (|солійу, |ноч?ійу); у Р. в. ж. р. прикметників, окрім флексії-ойі (моло|дойі), - закінчення-ейі (дво|йуріднейі), у М. в. одн. ч. р. прикметників, прикметникових займенників, порядкових числівників, окрім флексій-ому,-ім (на к?ір|п?ічному за|воді; у шіздеи|сатім го|ду; на тім |месті) - закінчення-ом, а у Р. в. одн. ч. р. прикметників та прикметникових займенників, окрім флексії-ого (во|йеного, та|кого) --его; наявні форми двоїни іменників ж. р.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
