Біографічні дані про життя та діяльність графа Войновича. Основні події військової кар"єри Войновича. Номінування Марка Войновича тимчасовим головним командиром Чорноморського флоту та портів. Перелік головних військових нагород Марка Войновича.
Аннотация к работе
Існує версія, що севастопольську Графську пристань (колишню Катерининську), як іще кілька міських та приміських топонімів - Графську балку, Графську бухту (Нафтогавань), Графський тунель залізниці, іменовано на честь графа Марка Войновича1, хоча зачепленою колізією можна висвітлити й чимало супутніх видатних осіб, аналогічно «найясніше» титулованих і по відповідних урядових сферах прямо чи опосередковано причетних до унікальної історичної памятки: наприклад, Воронцови, Румянцеви, Чернишови, Розумовські, Потоцькі, Безбородьки, де Бальмен, Мордвинов, Потьомкін, Суворов. «Графом Фалкенштейном» називався заїжджий інкогніто на Україну поміркувати з Катериною II австрійський цісар Йосип Габсбург (Йосиф II), а в екстраординарному подорожньому почті до анексованого на цей період Криму примандрували різноманітні графи, у тому числі Дмитрієв-Мамонов (фаворит самодержиці), Кобенцель і Сегюр ДАГЮССЕ (зарубіжні дипломати), графське подружжя Браницьких. Моторний генерал Орлов під псевдонімом «Островов», опинившись у Середземноморї задля жаданого збурення відвіданих ним християн на прю з мусульманами, просив «застосувати його у службі вітчизни разом із православними грецькими та словянськими народами» й із Венеції інформував старшого брата Григорія - найближчого тоді царициного поплічника: «Я тут знайшов чимало людей одновірних, бажаючих бути під командою нашою й служити цього разу проти турків. Характерно, що в експресивному тексті декларації концентрованим імпульсом прищеплено нагальний поштовх до тотального повстання: «Переконуємо всіх їх на загал і кожного зокрема вигідними для них обставинами цієї війни скористатися для повалення ярма й спрямування себе, як по-старому, до незалежності, ополчившись, де й коли буде зручно, проти спільного всього християнства ворога та, прагнучи можливої шкоди йому завдавати, й через оте загальній благій справі посприяти і власному своєму жеребові, котрого міцність і на прийдешні часи свято й непорушно утвердиться за укладання з Портою Оттоманською миру, коли зухвалий недруг змушений буде дошукуватися цього від нас. Як би то не було, Войнович обійняв 16-гарматний фрегат «Слава», на котрому потім переміг у низці кривавих сутичок війни 1768-1774 рр. Так, 1772 р. в затоці Лагос ефектно знищив не менше півдюжини ворожих суден і кілька транспортів полонив, після чого на початку наступного року оздобився орденом святого Георгія 4-го класу11.
Список литературы
1. Москвич Г. Иллюстрированный практический путеводитель по Крыму. Одесса, 1905. С. 65; Семин Г.И. Севастополь. Москва, 1955. С. 22-23; Чебанюк З.Ф. Исторические места и памятники Севастополя. Симферополь, 1962. С. 41; Баглей А.И., Артюхов В.М. Город-герой Севастополь. Москва, 1975. С. 11; Строгонов А.А. Севастополь в лицах за 150 лет (1770-1920): Севастополю и Черноморскому флоту 220 лет. Севастополь, 2003. С. 44; Чикин А.М. Летопись времен: 1773-2003. Севастополь, 2003. С. 11; Войнович П.В. Воин под Андреевским флагом. Москва, 2011. С. 126-129, 257.
2. Див.: Брикнер А.Г. История Екатерины Второй. Санкт-Петербург, 1885. С. 388-418; Золотарев В.А., Козлов И.А. Три столетия российского флота: XVIII век. Санкт-Петербург, 2003. С. 497-498.
3. Маркова О.П. О происхождении так называемого греческого проекта (80-е годы Х^П в.) // История СССР. 1958. № 4. С. 52-78; Синица В.И. Русско-турецкая война 1768-1774 гг. и восточный вопрос // Вопросы новой и новейшей истории. Минск, 1974. С. 3-12; Восточный вопрос во внешней политике России: конец XVIII - начало XX в. Москва, 1978. С. 43.
4. Вольтер и Екатерина II. Санкт-Петербург, 1882. С. 46-119.
5. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. Москва, 1959. С. 120; Достян И.С. Россия и балканский вопрос: Из истории русско-балканских политических связей в первой трети XIX в. Москва, 1972. С. 10.
6. Сборник Русского исторического общества. Т. 1. Санкт-Петербург, 1867. С. 41-42.
7. Цитовано за: Соловьев С.М. Сочинения. Кн. 14. Москва, 1994. С. 290-291. Про Григорія та Олексія Орлових див. нариси: Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские орлы. Москва, 1996. С. 140-190; Знаменитые россияне ХУЛІ-ХІХ веков. Санкт-Петербург, 1996. С. 54-60; Исторический лексикон: ХУІІІ век. Москва, 1996. С. 497-501, 795; Шикман А.П. Деятели отечественной истории: Биографический словарь-справочник. Кн. 2 (Л-Я). Москва, 1997. С. 142-145.
8. Соловьев С.М. Указ. соч. С. 292-293.
9. Там же. С. 358-359.
10. Чертопруд С.В. Российские адмиралы. Москва, 2004. С. 38.
11. Грибовский В.Ю., Иоффе А.Е. «Слава» // Морской энциклопедический словарь. Т. 3. Санкт-Петербург, 1994. С. 152; Романов Б.С. Черноморскому флоту - быть! Век XVIII // Маринист. 2001. № 3(4). С. 50-52, 57; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 487.
12. Общий морской список. Санкт-Петербург, 1890. Ч. 3. С. 316; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. Санкт-Петербург, 2000. С. 85; Романов Б.С. Указ. соч. С. 59; Широкорад А.Б. Адмиралы и корсары Екатерины Великой: Звездный час русского флота. Москва, 2006. С. 136.
13. Общий...; Киняпина Н.С., Блиев М.М., Дегоев В.В. Кавказ и Средняя Азия во внешней политике России (вторая половина XVIII - 80-е годы XIX в.). Москва, 1984. С. 44-45; А.В.Суворов: Письма. Москва, 1984. С. 64, 518; Усенко П.Г. Маріуполь: грецьке забарвлення українського Надазовя (кінець XVIII - початок XX ст.). К., 2014. С. 24.
14. [Габлиц К.] Исторический журнал бывшей в 1781 и 1782 годах на Каспийском море российской эскадры по командою флота капитана второго ранга графа Войновича. Москва, 1809; Мурзакевич Н.Н. Записка академика П.С. Палласа князю Потемкину о исследовании берегов Каспийского моря // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. Т. 13. Одесса, 1883. Отд. 1. С. 108-112; Усенко П.Г. Габлиць // Енциклопедія історії України. Т. 2. К., 2004. С. 7-8.
15. Ал. Ск. [Соколов А.]. Экспедиция графа Войновича к восточному берегу Каспия // Морской сборник. 1850. № 9. С. 227-236; Абдуллаев Ю. Новые архивные данные о русско-иранских связях конца XVIII в. (экспедиции Войновича и Баскакова) // Вопросы истории, экономики и культуры Средней Азии и стран зарубежного Востока. Ташкент, 1970. Вып. 1. С. 24-29.
16. Потто В.А. Кавказская война. Т. 1. Ставрополь, 1994. С. 155; Романов Б.С. Указ. соч. С. 135.
17. Зубов Б. Н. Развитие кораблестроения на юге России. Калининград, 1990. С. 92.
18. Докладніше: Журнал Высочайшему Ее Императорского Величества путешествию из Санкт-Петербурга в Киев, из Киева чрез Кременчук в Херсон и Старый Крым, а остуда чрез Полтаву, Харьков, Белгород, Курск, Орел и Тулу в Москву, и из Москвы в Санкт-Петербург, продолжавшемуся 1787 года генваря со 2 июля по 12 число // Записки Одесского общества истории и древностей. Т. 3. Одесса, 1853. С. 282-283; Усенко П.Г. Як в Ахтіярській затоці постав Севастополь? // Крим: шлях крізь віки. Історія в запитаннях і відповідях. К., 2004. С. 193-195.
19. Екатерина II и Г.А. Потемкин. Москва, 1997. С. 227.
20. История военно-морского искусства. Т. 1. Москва, 1953. С. 234-237; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 399-404; Грибовский В.Ю. Российский флот на Черном море: Страницы истории. 1696-1924 гг. Санкт-Петербург, 2012. С. 4553, 103; Усенко П.Г. Воєнні та мирні справи Ф.Ушакова // Свобода. 2013. 15.04 (№ 15).
21. Бажова А.П. Русско-югославянские отношения во второй половине XVIII в. Москва, 1982. С. 141. Пор. довідкові матеріали: Общий... С. 315-317; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 487-488; Усенко П.Г. Войнович // Енциклопедія історії України. Т. 1. К., 2003. С. 604.