Біографічні дані про життя та діяльність графа Войновича. Основні події військової кар"єри Войновича. Номінування Марка Войновича тимчасовим головним командиром Чорноморського флоту та портів. Перелік головних військових нагород Марка Войновича.
При низкой оригинальности работы "Графська пристань і царська приязнь (доля чорноморського адмірала Марка Войновича)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Існує версія, що севастопольську Графську пристань (колишню Катерининську), як іще кілька міських та приміських топонімів - Графську балку, Графську бухту (Нафтогавань), Графський тунель залізниці, іменовано на честь графа Марка Войновича1, хоча зачепленою колізією можна висвітлити й чимало супутніх видатних осіб, аналогічно «найясніше» титулованих і по відповідних урядових сферах прямо чи опосередковано причетних до унікальної історичної памятки: наприклад, Воронцови, Румянцеви, Чернишови, Розумовські, Потоцькі, Безбородьки, де Бальмен, Мордвинов, Потьомкін, Суворов. «Графом Фалкенштейном» називався заїжджий інкогніто на Україну поміркувати з Катериною II австрійський цісар Йосип Габсбург (Йосиф II), а в екстраординарному подорожньому почті до анексованого на цей період Криму примандрували різноманітні графи, у тому числі Дмитрієв-Мамонов (фаворит самодержиці), Кобенцель і Сегюр ДАГЮССЕ (зарубіжні дипломати), графське подружжя Браницьких. Моторний генерал Орлов під псевдонімом «Островов», опинившись у Середземноморї задля жаданого збурення відвіданих ним християн на прю з мусульманами, просив «застосувати його у службі вітчизни разом із православними грецькими та словянськими народами» й із Венеції інформував старшого брата Григорія - найближчого тоді царициного поплічника: «Я тут знайшов чимало людей одновірних, бажаючих бути під командою нашою й служити цього разу проти турків. Характерно, що в експресивному тексті декларації концентрованим імпульсом прищеплено нагальний поштовх до тотального повстання: «Переконуємо всіх їх на загал і кожного зокрема вигідними для них обставинами цієї війни скористатися для повалення ярма й спрямування себе, як по-старому, до незалежності, ополчившись, де й коли буде зручно, проти спільного всього християнства ворога та, прагнучи можливої шкоди йому завдавати, й через оте загальній благій справі посприяти і власному своєму жеребові, котрого міцність і на прийдешні часи свято й непорушно утвердиться за укладання з Портою Оттоманською миру, коли зухвалий недруг змушений буде дошукуватися цього від нас. Як би то не було, Войнович обійняв 16-гарматний фрегат «Слава», на котрому потім переміг у низці кривавих сутичок війни 1768-1774 рр. Так, 1772 р. в затоці Лагос ефектно знищив не менше півдюжини ворожих суден і кілька транспортів полонив, після чого на початку наступного року оздобився орденом святого Георгія 4-го класу11.
Список литературы
1. Москвич Г. Иллюстрированный практический путеводитель по Крыму. Одесса, 1905. С. 65; Семин Г.И. Севастополь. Москва, 1955. С. 22-23; Чебанюк З.Ф. Исторические места и памятники Севастополя. Симферополь, 1962. С. 41; Баглей А.И., Артюхов В.М. Город-герой Севастополь. Москва, 1975. С. 11; Строгонов А.А. Севастополь в лицах за 150 лет (1770-1920): Севастополю и Черноморскому флоту 220 лет. Севастополь, 2003. С. 44; Чикин А.М. Летопись времен: 1773-2003. Севастополь, 2003. С. 11; Войнович П.В. Воин под Андреевским флагом. Москва, 2011. С. 126-129, 257.
2. Див.: Брикнер А.Г. История Екатерины Второй. Санкт-Петербург, 1885. С. 388-418; Золотарев В.А., Козлов И.А. Три столетия российского флота: XVIII век. Санкт-Петербург, 2003. С. 497-498.
3. Маркова О.П. О происхождении так называемого греческого проекта (80-е годы Х^П в.) // История СССР. 1958. № 4. С. 52-78; Синица В.И. Русско-турецкая война 1768-1774 гг. и восточный вопрос // Вопросы новой и новейшей истории. Минск, 1974. С. 3-12; Восточный вопрос во внешней политике России: конец XVIII - начало XX в. Москва, 1978. С. 43.
4. Вольтер и Екатерина II. Санкт-Петербург, 1882. С. 46-119.
5. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. Москва, 1959. С. 120; Достян И.С. Россия и балканский вопрос: Из истории русско-балканских политических связей в первой трети XIX в. Москва, 1972. С. 10.
6. Сборник Русского исторического общества. Т. 1. Санкт-Петербург, 1867. С. 41-42.
7. Цитовано за: Соловьев С.М. Сочинения. Кн. 14. Москва, 1994. С. 290-291. Про Григорія та Олексія Орлових див. нариси: Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские орлы. Москва, 1996. С. 140-190; Знаменитые россияне ХУЛІ-ХІХ веков. Санкт-Петербург, 1996. С. 54-60; Исторический лексикон: ХУІІІ век. Москва, 1996. С. 497-501, 795; Шикман А.П. Деятели отечественной истории: Биографический словарь-справочник. Кн. 2 (Л-Я). Москва, 1997. С. 142-145.
8. Соловьев С.М. Указ. соч. С. 292-293.
9. Там же. С. 358-359.
10. Чертопруд С.В. Российские адмиралы. Москва, 2004. С. 38.
11. Грибовский В.Ю., Иоффе А.Е. «Слава» // Морской энциклопедический словарь. Т. 3. Санкт-Петербург, 1994. С. 152; Романов Б.С. Черноморскому флоту - быть! Век XVIII // Маринист. 2001. № 3(4). С. 50-52, 57; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 487.
12. Общий морской список. Санкт-Петербург, 1890. Ч. 3. С. 316; Доценко В.Д. Словарь биографический морской. Санкт-Петербург, 2000. С. 85; Романов Б.С. Указ. соч. С. 59; Широкорад А.Б. Адмиралы и корсары Екатерины Великой: Звездный час русского флота. Москва, 2006. С. 136.
13. Общий...; Киняпина Н.С., Блиев М.М., Дегоев В.В. Кавказ и Средняя Азия во внешней политике России (вторая половина XVIII - 80-е годы XIX в.). Москва, 1984. С. 44-45; А.В.Суворов: Письма. Москва, 1984. С. 64, 518; Усенко П.Г. Маріуполь: грецьке забарвлення українського Надазовя (кінець XVIII - початок XX ст.). К., 2014. С. 24.
14. [Габлиц К.] Исторический журнал бывшей в 1781 и 1782 годах на Каспийском море российской эскадры по командою флота капитана второго ранга графа Войновича. Москва, 1809; Мурзакевич Н.Н. Записка академика П.С. Палласа князю Потемкину о исследовании берегов Каспийского моря // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. Т. 13. Одесса, 1883. Отд. 1. С. 108-112; Усенко П.Г. Габлиць // Енциклопедія історії України. Т. 2. К., 2004. С. 7-8.
15. Ал. Ск. [Соколов А.]. Экспедиция графа Войновича к восточному берегу Каспия // Морской сборник. 1850. № 9. С. 227-236; Абдуллаев Ю. Новые архивные данные о русско-иранских связях конца XVIII в. (экспедиции Войновича и Баскакова) // Вопросы истории, экономики и культуры Средней Азии и стран зарубежного Востока. Ташкент, 1970. Вып. 1. С. 24-29.
16. Потто В.А. Кавказская война. Т. 1. Ставрополь, 1994. С. 155; Романов Б.С. Указ. соч. С. 135.
17. Зубов Б. Н. Развитие кораблестроения на юге России. Калининград, 1990. С. 92.
18. Докладніше: Журнал Высочайшему Ее Императорского Величества путешествию из Санкт-Петербурга в Киев, из Киева чрез Кременчук в Херсон и Старый Крым, а остуда чрез Полтаву, Харьков, Белгород, Курск, Орел и Тулу в Москву, и из Москвы в Санкт-Петербург, продолжавшемуся 1787 года генваря со 2 июля по 12 число // Записки Одесского общества истории и древностей. Т. 3. Одесса, 1853. С. 282-283; Усенко П.Г. Як в Ахтіярській затоці постав Севастополь? // Крим: шлях крізь віки. Історія в запитаннях і відповідях. К., 2004. С. 193-195.
19. Екатерина II и Г.А. Потемкин. Москва, 1997. С. 227.
20. История военно-морского искусства. Т. 1. Москва, 1953. С. 234-237; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 399-404; Грибовский В.Ю. Российский флот на Черном море: Страницы истории. 1696-1924 гг. Санкт-Петербург, 2012. С. 4553, 103; Усенко П.Г. Воєнні та мирні справи Ф.Ушакова // Свобода. 2013. 15.04 (№ 15).
21. Бажова А.П. Русско-югославянские отношения во второй половине XVIII в. Москва, 1982. С. 141. Пор. довідкові матеріали: Общий... С. 315-317; Золотарев В.А., Козлов И.А. Указ. соч. С. 487-488; Усенко П.Г. Войнович // Енциклопедія історії України. Т. 1. К., 2003. С. 604.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
