Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин - Курсовая работа

Актуальність теми даної курсової роботи визначається насамперед розширенням сфери застосування господарсько-договірних відносин в умовах переходу України до ринкової економіки, що зумовило стрімке зростання чисельності судових справ про визнання господарських договорів недійсними та неукладеними. Це свідчить не тільки про низький рівень правової свідомості та правової культури субєктів господарювання, а й про існуючі внутрішні колізії та невизначеність окремих положень Господарського кодексу України, а також про суперечності та неузгодженості між статтями Господарського та Цивільного кодексів України (надалі - ГК України та ЦК України). Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу вимагає не тільки адаптації до правового надбання ЄС щодо досягнення єдиного регулювання у сфері європейського договірного права, а й пристосування до майбутнього правового інструменту вітчизняного господарського права, в тому числі й у частині, що стосується недійсності та неукладеності господарських договорів. Запозичення досвіду зарубіжних країн у галузі договірного права дає можливість використати деякі прогресивні правові надбання для підвищення ефективності правового регулювання господарсько-договірних відносин. Одночасне дослідження окремих теоретичних і практичних аспектів юридичної природи недійсного та неукладеного господарського договору, що на разі залишаються недостатньо розкритими і обґрунтованими в юридичній науці, суттєво впливає на переосмислення та систематизацію правових підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними та неукладеними.Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними (про зобовязання, договір, зобовязання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідноконструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо). Так, автори науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України, розглядають господарські договори як особливу групу цивільноправових договорів, але відносять до них не всі договори, що укладаються підприємствами установами, організаціями між собою у звязку із здійсненням ними господарської діяльності, а лише ту частину із різного роду мотивів. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Призначення ж господарського договору полягає в тому, що, регулюючи звязки субєктів господарювання, договір є інструментом налагоджування виробничої інтеграції та кооперації, розвитку та поглиблення суспільного розділення праці. Найчастіше сторонами в господарському договорі є субєкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин: органів або організацій господарського керівництва (зокрема, при укладенні державних контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їхніх господарських потреб у продукції, роботах, послугах субєктів господарювання), громадян як засновників господарських організацій корпоративного типу (для забезпечення спільної діяльності щодо заснування субєктів господарювання).З огляду на те, що в договорі не було зазначено склад і вартість майна, яке передається в оренду, розмір орендної плати і порядок розрахунків, оцінка вартості обєкту оренди тощо, суд прийняв рішення про визнання такого договору недійсним. Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України залишила рішення по цій справі без змін, керуючись при цьому статті 48, 153 ЦК України і зазначаючи в мотивувальній частині постанови, що в договорі відсутні істотні умови, без яких договір взагалі не вважається укладеним. Суд встановив, що договір оренди не містить таких істотних умов, як вартість майна, розмір орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань і визнав договір неукладеним. З метою однакового та правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, повязаних з визнанням угод недійсними, Вищий господарський суд України в пункті 17 розяснень «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними» визначив, що недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істот