Господарські зобов"язання - Реферат

Зміст 1. Поняття господарських зобов’язань та підстави їх виникнення 2. Поняття господарських зобов’язань та підстави їх виникнення Звязок між субєктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобовязань, яким присвячений розділ (IV) Господарського кодексу назвою - Господарські зобовязання. Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) повинен вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобовязання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у прийнятті рішення про створення субєкта господарювання, поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації такого субєкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін. Господарські зобовязання можуть виникати: безпосередньо з акта законодавства (ГК, ЦК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність: з акта управління господарською діяльністю (в тому числі прийняття рішення про створення субєкта господарювання, його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.); з господарських договорів; інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; інших правочинів, що не суперечать законові; внаслідок заподіяння шкоди субєкту або субєктом господарювання; придбання або збереження майна субєкта або субєктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення обєктів інтелектуальної власності та інших дій субєктів; внаслідок подій, з якими закон повязує настання правових наслідків у сфері господарювання (тендер, торги публічні, надзвичайний або військовий стан); на підставі рішення суду чи спеціально уповноваженого органу (Антимонопольного комітет), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ін.) щодо накладення у передбачених законом випадках санкцій на порушників (якщо, наприклад, суд або уповноважений орган зобовязує порушника вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобовязання, яке мало місце до порушення зобовязаною стороною свого обовязку). Організаційно-господарські зобовязання можуть виникати: між субєктом господарювання та власником, який є засновником даного субєкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього субєкта; між субєктами господарювання, які разом організовують обєднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих обєднань чи товариств; між субєктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами субєкта господарювання. Від передоручення виконання майново-господарських зобовязань слід відрізняти передачу (делегування) прав у господарсько-організаційних зобовязаннях. Управлений субєкт господарського зобовязання може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Так, наприклад, органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно субєктів господарювання державного сектору економіки, забороняється делегувати іншим субєктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю субєктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та в інших випадках, передбачених ГК України та іншими законами. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках затверджувати правила, обовязкові для сторін публічного зобовязання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Виконання господарського зобовязання третьою особою, що не є стороною у зобовязанні, допускається, якщо ця третя особа - безпосередній виконавець, і якщо із закону, господарського договору або характеру зобовязання не випливає обовязок сторони виконати зобовязання особисто).