Головні критерії гедонізму - Реферат

Приємність (задоволення) - це відчуття, переживання, яке супроводжую людину, коли вона отримує те, до чого прагнула, коли її потреби і бажання задоволенні. З біологічної точки зору, роль страждання і задоволення визначається тим, що вони виконують адаптивну функцію: задоволення стимулює активність, яка відповідає потребам організму; відсутність же задоволення і страждання, навпаки - блокують дії. З психофізіологічної точки зору, задоволення (приємність), як результат задоволення потреб важливий тому, що воно супроводжує зменшення і згасання внутрішньої напруги (фізичної та психічної), сприяє відновлення життєво важливих функцій організму. Звідси і витікає нормативна позиція, згідно з якої стан задоволення (приємності) - є ідеальним для організму, і людині треба робити все для досягнення цього стану. В основі гедонізму як системи поглядів і способу життя лежить уявлення про те, що намір досягнути приємності і уникнути страждань - є головним змістом людських дій, основою для щастя.Арістотель називає його софістом: він давав для цього підставу як своєю доктриною, так і мандрівним способом життя; крім того, він був першим із Сократових учнів, який повернувся до звичаю софістів брати плату за навчання, вів життя людини двірської і світської. І насправді ми клопочемося завжди й тільки про приємність, а от прикрості уникаємо. Цю позицію, яка походить від грецького терміну, що означає приємність, прийнято називати гедонізмом. Те, що він, одначе, міг іменувати себе сократиком, мало підґрунтя в тому, що він, як і Сократ, поєднував добро й приємність, але робив це в зворотному напрямі: Сократ проголошував, що лишень благо (себто моральне) дає приємність, тоді як Арістіп - що приємність і є єдиним благом. Арістіп заперечував, що нібито сама відсутність страждання і прикрості - то вже приємність, бо, як він твердив, приємність і прикрість - це види руху, який у нас відбувається, тоді як відсутність приємності, як і відсутність прикрості - це, власне, відсутність такого руху.Епіку та епікурейці, які створили свою філософську систему, були теоретиками етики гедонізму, оскільки свою теоретичну філософію цілковито підпорядкували практичним цілям життя, ставлячи акценти на етиці і трактуючи всі інші ділянки знань тільки як службові. Однаковою мірою як вихідний пункт, так і мета філософії були в епікуреїзмі ті самі, що і в інших системах еллінізму: вихідним пунктом був засновок, що щастя - це найбільше благо, а метою - пояснення, в чому щастя полягає і як його можна досягти. Стрижневою думкою Епікура було, що для щастя достатньо відсутності страждання, бо вже відсутність страждання ми відчуваємо як приємність. Як уроджена, вона безвідмовна, лише б тільки тіло було здорове і душа спокійна, і життя буде насолодою. У формах релігійного культу епікурейці вшановували життя, вони були немовби сектою шанувальників життя.Гедонізм - це спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи, призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети - одержання насолоди. Гедонізм, як цілісна етична система була сформульована ще філософами античності, зокрема були розроблені всі найважливіші категорії гедонізму і центральна категорія „приємності”. Уже в той період принцип гедонізму розвивався і доповнювався, на противагу Арістіпу, який вважав, що приємність - це єдине благо, скороминучий стан тілесної природи, вже його послідовники теж кіренаїкі наголошували на приємностях духовного характеру, заохочуючи гедоністів служити дружбі, любові, які дають на їх думку „вищі” приємності, тобто в етику гедонізму поступово проникає мораль, обмежуючи її.

Зміст

Вступ

Розділ І. Кіренська школа - першопочаток гедонізму в етиці. Головні критерії гедонізму

Розділ ІІ. Філософська система Епікура, як торжество гедоністичної етики. Докладна розробка категорій гедонізму

Висновки

Список використаної літератури

Гедонізм - це спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи, призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети - одержання насолоди.

В гедонізмі насолода (приємність) - це найвища цінність.

Гедонізм, як цілісна етична система була сформульована ще філософами античності, зокрема були розроблені всі найважливіші категорії гедонізму і центральна категорія „приємності”.

Уже в той період принцип гедонізму розвивався і доповнювався, на противагу Арістіпу, який вважав, що приємність - це єдине благо, скороминучий стан тілесної природи, вже його послідовники теж кіренаїкі наголошували на приємностях духовного характеру, заохочуючи гедоністів служити дружбі, любові, які дають на їх думку „вищі” приємності, тобто в етику гедонізму поступово проникає мораль, обмежуючи її.

Епікур, фундатор гедонізму, вважав, щастя - це найбільше благо і його можна досягти зазнаючи приємностей. Зокрема, він був першим, хто розділив „внутрішні” і „зовнішні” приємності і насолоди, „позитивні” і „негативні”, виокремивши їх в критерії гедонізму.

Гедонізм Епікура - це не просто задоволення потреб, споживатство, а зменшення, обмеження своїх потреб і як наслідок досягнення насолоди меншими зусиллями. Варто наголосити і на тому, що до насолоди і щастя за Епікуром є лише два шлях - шлях розуму і чесності.

Зараз принцип гедонізму всебічно досліджується як етиками, філософами, так і психологами-практиками, оскільки „принцип задоволення” це не лише принцип етики, а й природній регулятор психічних процесів, духовної діяльності людини.

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика.- М.: Гардарика, 1998.

2. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. Исследования по истории морали. - М., 1987.

3. Татаркевич В. Історія філософії. - Т.1. - Львів, 1998.

4. Трубецькой С.Н. Курс истории древней философии. - М., 1997.

5. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989.

6. Фромм Э. Психоанализ и этика.- М., 1993.

7. Чанышев А.Н. Основы философии. От древности к средневековой философии. - М., 1991.

8. Этическая мисль. Научно-публицистические чтения. - М., 1992.