Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.
«Залюднення історії» - максимально можливо охоплює приватний простір індивіда, мова де про складний та суперечливий світ людини, а також соціальний вимір в історії. Особливо це стосується історії епохи становлення і розвиток державно-політичного ладу в Гетьманщині, та гетьманування Івана Мазепи, які були тісно повязані з історією України. Хронологічні межі роботи охоплюють кінець XVII - початок XVIII століття, а особлива увага приділяється рокам гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 ). Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано, а у деяких працях навіть створено образ національного героя - борця за незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України.Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразки. Йому було вже тоді 50 років і був він людиною з величезним життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні країною під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича. Але який би не був цей досвід, становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни. Мазепа якнайрішуче захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від старшини, яка посилала донос за доносом цареві.На думку більшості вчених, слово «гетьман» має німецьке походження. Вони давали присягу на вірність королю і повинні були, перебуваючи в повній бойовій готовності, відображати вторгнення татар на територію Речі Посполитої, брати участь у придушенні виступів селян, що повставали проти панів, і в походах на Москву і Крим . Але строго кажучи гетьманом можна вважати тільки обраного таким реєстровими козаками, наприклад Наливайко таким спочатку був, всього лише військовим лідером, влада якого поширювалася тільки на реєстрових козаків. Гетьман був вищою апеляційною судовою інстанцією, мав право затверджувати судові вироки, іноді, стосовно бунчукових товаришів та козацької верхівки, самостійно розглядав судові справи. Традиційними знаками влади гетьмана (так званими клейнодами) служили передававшиеся від одного гетьмана іншому бунчук і булава.Як орган прямого народовладдя загальна військова рада формувалася через скликання гетьманом, генеральною старшиною або простими козаками всього війська. Водночас, запровадження представницького принципу формування загальної військової ради через допущення на неї лише старшини та виборних «чолнійших» козаків зумовлювалось як обєктивною необхідністю вдосконалення ради, що перетворилася на вищий орган державної влади, так і намаганням гетьмана і старшини усунути простих козаків від участі у вирішенні найважливіших державних справ (А. Гетьман і старшина виконували основні організаційні функції: оголошували початок роботи ради, закривали її або переносили її засідання на інший час, виносили на розгляд ради питання, здійснювали нагляд за дотриманням процедури, фіксували рішення ради. До компетенції загальної військової ради козацьке право відносило передовсім вибори гетьмана і генеральної старшини та усунення їх від влади, хоча фактично загальна військова рада тільки обирала гетьмана і генеральну старшину та жодного разу не скористалася правом позбавити їх займаних посад та здійснити над ними суд. Важливими функціями загальної військової ради були також ратифікація міждержавних угод, санкціонування законів, ухвалення рішень із питань війни і миру та судочинство.Він намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити престиж гетьманської влади. Гетьман був досить досвідченим в міжнародних справах, з бездоганними манерами. Отже, після дослідження даної теми нам вдалося охарактеризувати життєвий шлях та діяльність Івана Мазепи. Важливим фактом є те, що на ділі гетьман рідко коли правив цілком самовладно: здавна повівся звичай, що про найважливіші справи він радився з близькими до себе старшинами, тобто з генеральною старшиною полковниками.
Вывод
Іван Мазепа видатна постать в історії України, зокрема в історії розвитку політики Гетьманщини. Він був блискучим політиком, що допомагало йому в діяльності гетьмана.
Він намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити престиж гетьманської влади. Гетьман був досить досвідченим в міжнародних справах, з бездоганними манерами. Та найбільше в ньому вражає риса, як політика, що він мав уміння захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси.
Отже, після дослідження даної теми нам вдалося охарактеризувати життєвий шлях та діяльність Івана Мазепи. Його вплив та внесок у державно-політичний лад в Гетьманщині. Вдалося проаналізувати особливості інституту гетьманства та дати характеристику місцевим та представницьким органам влади Гетьманщини.
Важливим фактом є те, що на ділі гетьман рідко коли правив цілком самовладно: здавна повівся звичай, що про найважливіші справи він радився з близькими до себе старшинами, тобто з генеральною старшиною полковниками. Це в деякій мірі пояснює причину, чому гетьмани частіше намагалися до себе в оточення призвати якнайомога більше близьких людей ( родичів, друзів), щоб бути впевненими що буде менше зрад та підстав.
Виходячи з дослідження цієї теми, стає видно, що допоміжним органом низової адміністрації були місцеві ради, які скликалися старшиною для обговорення вирішення найважливіших військових, адміністративних і судових справ.
Сільське управління перебувало в руках сільської громади, яка складалась з дорослих самостійних господарів, як чоловіків, так і жінок. Для догляду за порядком і для завідування сільськими справами громада обирала сільського війта та 2-5 осіб ( лавників) .
Список литературы
1. Дорошенко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - 349с.
2. Ковалевська О. Іван Мазепа. - Київ.: «Темпора». - 2008., ст. 39-40.
3. Бантиш-Каменский Д. Н. Історія Малої Росії. - С. 375-387, 572-573.
4. Переписка з приводу зради Мазепи // Молодик. - 1843. - С. 113-130.
5. Шевчук В. Іван Мазепа. - К., 1992.
6. Мацьків Т. Легенда й правда про Мазепу. - К., 1993.
7. Будзиновський В. Гетьман Мазепа. - К., 1993.
8. Санін Г. Богдан Хмельницький та Іван Мазепа // Праці інституту історії Російської історії РАН. - М., 2006. - Вип. 6. - С. 65-90.
9. Артамонов В. А. Вторгнення шведської армії на Гетьманщину в 1708р. і Іван Мазепа // Україна і Росія: історія та образ історію Матеріали конференції. ( 3-5 квітня 2008, Інститут Європи РАН). // Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/Labs/UKRBEL/materials.htm.
10. Яценко В. Молоді роки Івана Мазепи // В. Яценко. Молоді роки Івана Мазепи у висвітленні сучасної російської історіографії.: крізь призму « імперської візії».
11. Дорошонеко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - с.102.
12. Дорошонеко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - с.108-111.
13. Борщак І. Іван Мазепа: людина й історичний діяч // Літературна Україна - 1990. - с.154-162.
14. Мельник Л. Іван Мазепа - державний діяч // Історичний календар. - 99. К., 1998. - с. 283-285.
15. Фігурний Ю. Українознавчі аспекти державотворчої діяльності гетьмана Івана Мазепи // Память століть. - 2004. №6.- с.4-14.
17. Сотниченко В. Тема: «І.Мазепа та П.Орлик, пошук нових шляхів збереження української державності» // Історія в школі. - 2001. № 3-4. - с.23-26.
18. Кузьминець О. Історія держави і права України: Навчальний посібник/ Олександр Кузьминець, Валерій Калиновський, Петро Дігтяр,. - К.: Україна, 2000. -c. 427.
19. Терлюк І. Історія держави і права України: До новітній час: Навч. посіб./ Іван Терлюк,; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ . - К.: Атіка, 2006. - с. 399.
20. . Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. Вузів / Ред. В.Я. Тацій, А.Й.Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.2. - 2000. - с. 577.
21. . Музиченко П. Історія держави і права України: Навчальний посібник / Петро Музиченко,. - 5-те вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2006. - с. 437.
22. Швидько Г. Історія держави і права України (X - XIX століття): Навчальний посібник // Ганна Швидько,; Ред. А.В.Шерстюк; Л.П.Небогатова; М-во освіти України; Нац. гірнича академія України. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. - с. 175.
23. Орленко В. І. Історія держави і права України: Посібник для підготовки до іспитів/ В. І. Орленко, В. В. Орленко,. - К.: Вид. Паливода А. В., 2006. - с. 161.
Размещено на .ur
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
