Гетьманство Івана Самойловича: основні аспекти зовнішньої і внутрішньої політики - Курсовая работа

Актуальність даної теми полягає у важливості розвязання проблеми ролі гетьмана Івана Самойловича, з точки зору основних моментів зовнішньої і внутрішньої політики цього державного діяча. Варто зазначити, що попередники, які займались вивченням даної проблеми в силу певних обставин (в основному політичних і ідеологічних характерів) не займалися ґрунтовним дослідженням даної проблеми, або ж вивчали її поверхнево і узагальнено, тим самим виокремлюючи деякі аспекти і моменти, які лише частково висвітлювали проблему. Насамперед мова йде про таких дослідників, як: Вячеслав Будзиновський, Дмитро Яворницький і ін., котрі через тогочасні політичні реалії російської і радянської імперіалістичної ідеології, були змушені в своїх працях описувати українських політичних діячів, зокрема і самого І.Самойловича з негативних точок зору. Сучасні ж дослідники, котрі займаються вивченням українських політичних діячів тих часів, зокрема постаті І.Самойловича, починають приділяти дедалі більшу увагу самій особистості гетьмана і основним аспектам його зовнішньої і внутрішньої політики. Тому не розвязаним залишились досить багато моментів і аспектів цієї проблеми, які є безпосередньо повязані з політичною діяльністю цього гетьмана в плані його зовнішньої і внутрішньої політики.Щодо родини Самойловичів, то тут варто зазначити, що ця родина, як і усі родини тих часів, була багатодітною. Про батьків гетьмана відомо дуже мало, обоє були з селища Ходорква, батько народився приблизно на межі 16-17 століть і отримав від свого батька в селищі парафію, але про рік і місце смерті нічого не відомо. Найвірогідніше, за прикладом власного батька юний Іван Самойловича мав стати духовною особою, і через це ще до приходу до влади за ним закріпилось прізвиськом "Попович" - через те, що в юнака не було іншого вибору, окрім як "піти по ступням батька" і освоїти духовне ремесло, але через початок Національно-Визвольної війни під проводом Б. Під час Національно-визвольної війни, родина Самойловичів переселилася на Лівобережну Україну, де батько отримав парафію в містечку Красний Колядин (за 24 версти від Конотопа) на Чернігівщині. Наприклад, брат дружини І.Самойловича був одружений на онуці Петра Забіли, котрий був у цей час генеральним суддею на Гетьманщині.Многогрішний починає потроху відвойовувати збунтовані і непідконтрольні йому південні Лівобережні полки, на його бік перейшли полковники переяславські і прилуцькі, але П.Дорошенку надалі симпатизували: миргородський, полтавський, лубенський і зіньківський полковники, які не визнавали Д.Многогрішного гетьманом. Але вже до кінця 1670р. практично усі полки стали підконтрольні гетьману Д.Многогрішному, звичайно, не без допомоги І.Самойловича, який неодноразово вів перемовини з цими полковниками, продемонструвавши увесь свій дипломатичний і ораторський хист. Над Демяном Ігнатовичем нависла реальна загроза, гетьман дратував багатьох старшин, будучи людиною не писемною, досить грубою, упертою й наполегливою у досягненні своїх цілей - як тоді здавалося, майже протилежною за вдачею Івану Самойловичу, добре освіченому й трохи лукавому. Також варто зазначити, що гетьман Д.Многогрішний у своїй внутрішній політиці старався не тільки розширити власні владні повноваження і тим самим послабити старшинські повноваження, а й намагався з часом перетворити саму посаду гетьмана з виборної на спадкову тобто монархічну. Ходили чутки що гетьман в стані гніву і люті погрожував старшинам і полковникам, яким неодноразово висував докори і звинувачення у зраді.У період власного гетьманування І.Самойлович вирішує в своїй подальшій політичній карєрі опиратись виключно на Москву і московського царя в боротьбі за незалежність і обєднання воєдино усіх українських земель. Московська держава була найбільш оптимальним варіантом у реалізації цих задумів через спільні зовнішньополітичні інтереси цих двох держав у боротьбі з Туреччиною і її сателітом Кримським ханством, релігійну ідентичність цих народів і військову могутність тогочасної Московської держави. Також гетьман практично в цей же період, окрім стосунків з Москвою, вів активну зовнішню політику з іншим українським гетьманом і водночас небезпечним суперником і політичним конкурентом - Петром Дорошенком (1665-1676). Саме з московським царем, а точніше з його представником боярином і князем Григорієм Ромадановським, у Козачій Діброві поблизу Конотопа 17 червня 1672 року було укладено цей перший міждержавний договір між Гетьманщиною на чолі уже з І.Самойловичем і Московською державою на чолі з царем Олексієм Михайловичем. Гетьман Іван Самойлович ставився до цих Конотопських статей з недовірою і всіляко противився їм, але в силу того, що в гетьмана не було особливого вибору, він був змушений підписатися під цим договором, котрий відкривав йому шлях до гетьманської булави і дав цілком реальну можливість з допомогою російського царя в майбутньому втілити ідею обєднання усіх українських земель воєдино навіть і тих, що ніколи не входили до складу держави гетьмана Богд

Зміст

Вступ

Розділ I. Походження Івана Самойловича та ранні роки служби

1.1 До урядовий період життя Івана Самойловича (1630-ті - кін 1650-х рр.)

1.2 Діяльність Івана Самойловича на поч. 1660-их - 1672 рр.

1.3 Боротьба Івана Самойловича за гетьманську булаву на Лівобережній Україні

Розділ ІІ. Зовнішня політика гетьмана І. Самойловича

2.1 Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Московською державою та правобережним гетьманом П.Дорошенко

2.2 Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією і Кримським ханством

2.3 Зовнішньополітичні стосунки гетьмана Івана Самойловича з Річчю Посполитою

Розділ ІІІ. Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича

3.1 Соціально-адміністративна і соціально-економічна політики гетьмана Івана Самойловича

3.2 Культурно-освітня політика гетьмана

3.3 Причини усунення І.Самойловича з посади гетьмана України та його подальша доля

Висновки

Список використаних джерел й літератури