Розгляд вільної гетьманської елекції як засадничого елементу політичної культури українського козацтва раннього нового часу. Ставлення королівської влади Речі Посполитої та царського уряду Російської держави до проблеми вільної елекційної волі гетьмана.
При низкой оригинальности работы "Гетьманська елекція в традиції, правових нормах і практиках української держави раннього нового часу", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Традиція вільного обрання козаками своєї старшини - від найнижчої, курінної, до найвищої, кошової і гетьмана - своїми витоками сягала часів виникнення козацтва і його інституційного становлення, розбудови засад військової демократії на Запорозькій Січі. Російська сторона на момент укладення угоди проти такого стану справ не мала принципових застережень, а тому в одній зі складових частин так званих «Березневих статей», а саме в «Жалуваній грамоті Олексія Михайловича гетьману Богдану Хмельницькому і всьому Війську Запорозькому про збереження їхніх прав і вольностей» застерігалося: «А буде судом Божим смерть случитца гетману, и мы, великий государь, позволили Войску Запорожскому обирати гетмана попрежним их обычаем самим меж себя». Щоправда, при цьому було зроблене певне уточнення, мета якого була самоочевидною - хоч якось включити в елекційний процес російського монарха: «А кого гетмана оберут, и о том писати к нам, великому государю, да тому ж новообраному на подданство и на верность веру нам, великому государю, учинити, при ком мы, великий государь, укажем». Так, повноважний представник царя в Україні окольничий Федір Бутурлін, реагуючи на клопотання Богдана щодо затвердження царем і благословення патріархом факту визнання офіційним спадкоємцем на гетьманстві Юрія, у листі до Олексія Михайловича зауважив: «По смерти гетмана буде тому слову відміна, те все буде на волі твоїй великого государя: кого ти, великий государ, пожалуєш бути над Військом Запорозьким гетьманом, той і буде». Щоправда, водночас залишалась у силі норма, зафіксована в так званих Нових статтях Юрія Хмельницького 1659 р., котрою заборонялося Війську Запорозькому зміщувати за будь-які проступки, за винятком лише зради царю, гетьмана з його уряду без відповідного царського дозволу: «А самим однолично гетмана, без указа царского величества, не переменять».
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
