Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем - Автореферат

В період глобальної еколого-соціально-економічної кризи істотно загострилися взаємовідносини людини і природи, які проявились в ускладненні екологічної ситуації, зростанні кількості екологічних катастроф, ескалації соціальної напруженості, деградації ландшафтних систем та їхніх компонентів. Навколишнє природне середовище втрачає свій екологічний та ресурсний потенціал, що негативно відображається на здоровї людей, біотичному і ландшафтному різноманітті, відтворювальній здатності біотичних компонентів. Непересічне значення для налагодження нових відповідальних і виважених взаємин людини з природою має Міжнародна стратегія сталого розвитку. Сформовані організаційно-правові засади розбудови національної екомережі, розроблені методологічні засади її проектування свідчать про наміри створення цілісної багатофункціональної природоохоронної системи, яка слугуватиме засобом ощадливого природокористування в Україні. Автор брав безпосередню участь у розробці держбюджетних тем Інституту екології Карпат НАН України (№ д/р 0105U008359 „Розробка регіональної схеми екомережі Тернопільської області” (2005 р.), № д/р 0106U009428 „Розробка регіональної схеми екомережі Тернопільської області на підставі матеріалів інвентаризації природних комплексів територій та обєктів ПЗФ” (2006 р.), а також виконував дослідження за тематикою науково-дослідної лабораторії моделювання еколого-географічних систем Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка „Еколого-географічні та геоекологічні дослідження природоохоронних систем Подільського регіону”.Це означає, що певному рангу фізико-географічних таксонів відповідатиме певний ранг заповідних територій, зокрема біосферний заповідник - природній зоні, підзоні, фізико-географічній гірській країні; природний заповідник, національний природний парк - фізико-географічному краю, фізико-географічній області чи декільком областям; заказник, регіональний ландшафтний парк - фізико-географічному району, районам; памятка природи, заповідне урочище - ландшафту і його морфологічним одиницям: місцевостям, урочищам. Реалізація ландшафтознавчого підходу до формування екомережі дала можливість окреслити особливості її побудови: - первинними елементами екомережі є різнорангові ландшафтні комплекси - фації, урочища, місцевості тощо як основні складові ландшафтної оболонки та безпосередні обєкти природокористування і природозаповідання, - екомережа характеризується біоцентрично-мережевою структурою, головним чинником формування якої є біотичні звязки між ландшафтами; Загальну стратегію проектування екомережі можна уявити як вирішення низки послідовних проектних завдань, що базуються на дотриманні критеріїв обґрунтування і вирізнення як окремих елементів, так і екомережі загалом. Визначення елементів екомережі в натурі проведено методом зіставлення картосхем натуральності ландшафту, ядер і смуг „червонокнижних” видів рослин і тварин, „зеленокнижних” угруповань з мережею наявних та перспективних заповідних територій. Ключові території або природні ядра екомережі, що відповідають зазначеним критеріям, приурочені до територій з багатим біорізноманіттям та високим ступенем натуральності ландшафтів.Природоохоронна система, яка є наступною логічною ланкою природоохоронної ідеї, розглядається як єдина територіальна система обєктів, що перебувають під охороною з метою збереження всього біотичного і ландшафтного різноманіття, покращання стану довкілля загалом. На сучасному етапі збереження природи концепція екомережі є інтегруючою, забезпечує нерозривну гармонійну єдність природи і людини та виступає невідємною складовою стратегії сталого розвитку. Дослідження ландшафтознавчих пріоритетів концепції екомережі було першочерговим завданням, оскільки ландшафтні системи є складовими частинами екомереж (природоохоронних систем), а їх функціонування відбувається у географічному просторі. Вони дали можливість виокремити території природних ядер екомережі, зони, в межах яких доцільне створення екокоридорів, а також встановити території, в межах яких створення елементів регіональної екомережі принесе найбільший природоохоронний, а в загальному - соціальний і суспільний ефект. Прикладними результатами виконаної роботи є: створені нами системи компютерно-картографічних моделей екомережі Поділля та її складових; алгоритми багатофакторного аналізу ПЗО та проектування природоохоронних систем Подільського регіону, в яких обґрунтовано просторові межі 41 ключової території, що репрезентуватимуть біотичне і ландшафтне різноманіття 33 ландшафтних районів, ареали сполучних територій та їх буферних зон.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. У теоретичному плані розроблені концептуальні підходи, алгоритми структурного аналізу регіональних природоохоронних систем, виокремлення їх базових елементів, формування екооптимальної територіальної організації ландшафтних систем. Природоохоронна система, яка є наступною логічною ланкою природоохоронної ідеї, розглядається як єдина територіальна система обєктів, що перебувають під охороною з метою збереження всього біотичного і ландшафтного різноманіття, покращання стану довкілля загалом. Як просторова система, вона передбачає включення до своєї структури біотичних та абіотичних елементів, природних геосистем та антропогенізованих ландшафтів, повязаних між собою функціонально і територіально, які забезпечуватимуть стабілізацію екологічних умов, збереження біорізноманіття та формування необхідного екоеволюційного простору. Теоретико-методологічною основою розбудови природоохоронних систем є концепція екомережі, котра базується на ідеологією цілісності і саморозвитку природи. На сучасному етапі збереження природи концепція екомережі є інтегруючою, забезпечує нерозривну гармонійну єдність природи і людини та виступає невідємною складовою стратегії сталого розвитку.

2. Конструктивно-географічні дослідження проблем сталого розвитку території передбачають пошук збалансованих еколого-соціально-економічних пропорцій суспільного відтворення. Вони можуть мати різні моделі реалізації, в основу яких закладаються відмінні темпи і пропорції суспільного розвитку, однак соціально-екологічні пріоритети цих моделей є цільовими, незмінними. Пріоритетними функціями узгодженого розвитку будь-якого регіону є дві: антропоекологічна (забезпечення та відтворення умов середовища життєдіяльності людини) і природоохоронна (збереження біорізноманіття і забезпечення стійкості та динамічної рівноваги антропогенізованих геосистем).

3. Географічні дослідження природоохоронних систем проведено за двома змістовими напрямками: природничо-географічним та гуманістично-географічним, які органічно поєднуються у конструктивно-географічному підході. Дослідження ландшафтознавчих пріоритетів концепції екомережі було першочерговим завданням, оскільки ландшафтні системи є складовими частинами екомереж (природоохоронних систем), а їх функціонування відбувається у географічному просторі. Гуманістичність екомереж оцінено в контексті їх соціально-екологічної, суспільної ролі і значимості як екостабілізатора природного середовища життєдіяльності людей.

4. При конструюванні природоохоронних систем регіонального рівня відпрацьована система методів проектування, від якої залежала як реалізація стратегії, так і опрацювання критеріїв відбору. Вони дали можливість виокремити території природних ядер екомережі, зони, в межах яких доцільне створення екокоридорів, а також встановити території, в межах яких створення елементів регіональної екомережі принесе найбільший природоохоронний, а в загальному - соціальний і суспільний ефект.

5. Різноманітність природних умов Поділля, різні рівні організації заповідної справи є обєктивною передумовою формування різнорангових елементів природоохоронних систем. Створена картографічна модель біоцентрично-мережевої ЛТС відображає каркас природоохоронної системи регіону, на тлі якого формуватимуться вузлові елементи регіональної екомережі.

Складне поєднання різнорангових елементів мережі формує просторові поліфункціональні системи збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. В межах цих систем виокремлено кілька типів екомережоформуючих вузлів: національного рівня - 5, регіонального рівня - 11; локального рівня - 25.

6. Прикладними результатами виконаної роботи є: створені нами системи компютерно-картографічних моделей екомережі Поділля та її складових; алгоритми багатофакторного аналізу ПЗО та проектування природоохоронних систем Подільського регіону, в яких обґрунтовано просторові межі 41 ключової території, що репрезентуватимуть біотичне і ландшафтне різноманіття 33 ландшафтних районів, ареали сполучних територій та їх буферних зон. 24 ключові території представляють ландшафти зони широколистяних лісів;15 - ландшафти лісостепової зони і 2 ключові території приурочені до зони мішаних лісів.

7. Запропоновані моделі оптимізації мережі заповідних територій базувались на засадах ландшафтно-екологічної організації території, врахуванні ступеня потенційного збереження ландшафтного і біотичного різноманіття, екосередовищної, екоресурсної, екомережоутворювальної ролі заповідних територій, їх функцій як регіональних гено- і ценофондів. Створена компютерно-картографічна модель оптимізації функціонально-територіальної структури заповідної мережі Поділля, яка передбачає формування нових, розширення і реорганізацію діючих 82 територій та обєктів природно-заповідного фонду. Вона сприятиме формуванню повноцінних природних ядер у кожному з ландшафтних районів, покращанню функціонально-територіальної структури заповідної мережі, росту частки біоцентрів, які мають природоохоронний статус, зростанню частки заповідних територій як у природних, так і в адміністративних районах. Серед них: пять національних природних парків, природний заповідник, 23 регіональні ландшафтні парки, 43 заказники. Природоохоронний каркас досліджуваної території за умови реалізації цих пропозицій набуватиме рис структурованості, завершеності, стійкості.

8. В основу розроблених оптимізаційних моделей структури землекористування покладено принцип паритетного розвитку господарства і збереження ПРП. Він передбачає, що використання земельних та інших природних ресурсів і розвиток господарської діяльності на досліджуваній території не повинні погіршувати якості природного середовища і стану геосистем. Враховуючи надмірно високу й екологічно небезпечну розораність земель Поділля (62,8%), її рекомендовано скоротити в середньому на 17,3%. Зменшення частки орних земель відбуватиметься за рахунок вилучення з орного клину сильноеродованих та малопродуктивних земель. Водночас, частина цих земель з крутизною схилів більше 70 рекомендується під заліснення, що сприятиме зростанню лісистості території в середньому до 23,5%. Інша частина вилучених орних земель з крутизною схилів менше 70 підлягатиме залуженню, що дасть можливість збільшити частку пасовищ і сіножатей на Поділлі до 19,1%. Проведення таких оптимізаційних заходів сприятиме зростанню частки природних екологічно стійких угідь з 31,0% до 48,0%, що відповідає зазначеним орієнтирам еколого-економічної природно-ресурсної моделі розвитку України.

9. Проведена оцінка ступеня екологічності фактичної і проектованої структур землекористування з позиції їх наближеності до оптимальної (нормативної) структури шляхом співставлення розрахованих регіональних індексів антропогенної перетвореності продемонструвала достатньо високий рівень екологічності проектованих варіантів зміни структури землекористування регіону. Зниження значення індексу антропогенної перетвореності ландшафтних систем на 71 пункт (з 493,4 до 422,4) за рахунок оптимізації структури сільськогосподарського землекористування і перерозподілу частини орних земель між залісненням і залуженням, а також за рахунок створення нових заповідних територій свідчить про ефективність запропонованих природоохоронних заходів, спрямованих на зменшення екологічного ризику ландшафтних систем.