Охорона культурної спадщини - проблема, рішення якої здійснюється за допомогою правових, організаційно-управлінських заходів, що передбачені міжнародними нормативними актами. Аналіз конвенції про закони і звичаї суходільної війни від 18 жовтня 1907 р.
При низкой оригинальности работы "Генезис міжнародного законодавства щодо охорони об’єктів культурної спадщини", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Особливості цивільно-правової охорони культурної спадщини досліджувалися О.П. У 1874 р. відбулася Брюссельська міжнародна конференція, на якій була приділена увага міжнародно-правовому захисту культурних цінностей, яка отримала назву «Брюссельська декларація про закони та звичаї війни», завданням якої було зменшення страждань людей під час збройних конфліктів держав за допомогою кодифікації законів та звичаїв війни. Вперше спробу охорони культурної спадщини на міжнародному рівні було здійснено на Гаазьких конференціях 1899 і 1907 рр., на яких було прийнято 13 конвенцій, що започаткували формування принципів і норм міжнародного права, які передбачали спеціальні заходи охорони історичних і культурних обєктів мистецтва, історії, археології, давніх рукописів і книг, будівель, в яких зберігаються чи експонуються культурні надбання, а також окремо - центрів зосередження культурних цінностей. XXVII передбачено, що «під час облоги й бомбардувань слід ужити всіх необхідних заходів, щоб уберегти, наскільки можливо, храми, будівлі, що служать цілям науки, мистецтв і доброчинності, історичні памятки, шпиталі та місця, де зосереджено хворих чи поранених, за умови, що такі будівлі й місця не служать водночас воєнним цілям. У цьому документі було зазначено, що він приймається для того, «щоб захистити під час будь-якої небезпеки всі державні та приватні нерухомі памятки, що становлять культурну скарбницю народів, вирішили укласти договір із цією метою і заради того, щоб забезпечити повагу до культурних цінностей та їх захист під час війни й у мирний час».
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
