Генеза та функціонування художніх образів у китайській поезії доби Тан (VII-X ст.) - Автореферат

Вони трансформуються у фольклорі, поступово втрачаючи первинну суть (десакралізація міфу) і обростаючи новими символічними значеннями; в авторській поезії й прозі сакральне наповнення цих образів ще більш завуальоване. Тому важливо осягнути психологічний процес давньокитайського образо - й віршотворення з метою правильного тлумачення зразків поетичної творчості пізніших епох, а також передумов утворення того чи іншого конкретного образу, аж до, зрештою, вивчення етнонаціональної психології творчості китайців. Художні образи танської поезії неоднаково інтерпретують багато перекладачів, хоч про всесвітньо відомих поетів Лі Бо, Ду Фу, Ван Вея, Бо Цзюй-і та ін., про танську поезію загалом існує ціла низка монографій та наукових розвідок. Дослідження найдавніших художніх образів китайської поезії зумовлює ретельний перегляд їх традиційного трактування китайськими та іноземними синологами, яке часто здійснювалось під тиском ортодоксальних догм і панівної ідеології. Мета роботи - розкрити глибинне значення низки образів танської поезії, прослідкувати їх функціонування й ґенезу в поетичній традиції Китаю з часу зародження поезії і до доби Тан включно у контексті сучасних наукових розробок стосовно сутності художнього образу та еволюції образного мислення.У підрозділі 1.1 - "Літературно-міфологічні джерела образної системи китайської поезії" - розглядаються концепції художнього образу провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також зясовується сутність художнього образу китайської літератури і простежується еволюція образного мислення китайських поетів від найдавніших часів до періоду Тан. Своєрідність художнього образу китайської поезії полягає в поєднанні у ньому мікро - і макрокосму - внутрішнього буття людини і буття Всесвіту, що виявляється у самому понятті "образ" (сінсян - ??): форма (сін - ?) репрезентує явище (сян - ?); за формою сін заховане явище сян. У підрозділі 1.2 - "Образотворчий інструментарій танської поезії та його генеза" - йдеться про особливості функціонування основних художніх засобів (тропів) танської поезії: як поширених у інших світових літературах (порівняння, метафора, гіпербола, паралелізм, градація тощо), так і специфічних для китайської літератури (відтінення ченьто - ?? та алегоричний зачин цісін - ??). Отже, роль природи як головного обєкта зображення та джерела найбільшої кількості художніх образів у китайській поезії трансформувалася від такого собі посередника між автором і читачем, коли за допомогою образів природи автор завуальовано й алегорично передавав свої думки й почуття, і до обєкта замилування та філософського споглядання. Сє Лін-юнь, Сє Тяо та інші поети Південних і Північних династій, з одного боку, творили в руслі традиційної китайської поетики, а з іншого - під впливом літературних суперечок про сутність поезії та важливість формотворчого й змістового чинників, а також бурхливого розвитку буддизму в ці часи, втілювали у поетичному слові власні пошуки істини, суть яких у повному злитті з природою, що можливе через зображені в поезії незвичайні уявні мандрівки в гори й до неба, осягнення суті природних обєктів шляхом їх споглядання, безпосереднього доторкання до них і - замилування чи остраху.Побутування художнього образу в китайській літературі зумовлене підсвідомим прагненням повернутися до того стану єдності з природним середовищем, що існував за міфологічного періоду і від якого людина відійшла внаслідок суспільного прогресу. Художні образи наближають до природного ототожнення усього з усім, розмиваючи межі між поняттями "істота - неістота", "людський - рослинний / тваринний світи", "субєкт - обєкт" тощо. Сутність світобачення і світосприйняття китайців полягає в тому, що модель всесвіту закладена в кожній окремій природній реалії; аналогічно одиничні образи людей, предметів та явищ довкілля ведуть до розуміння вічних і космічних архетипів китайської культури. Природа уявляється "річчю-для-нас" (на відміну від "речі-в-собі" у західній літературі): будь-яке явище чи предмет зображуються з метою віддзеркалення особливостей внутрішнього світу людини. На початку зародження китайської поезії природні реалії не були самостійними обєктами споглядання і замилування, а лише виконували роль метафоричних посилань на предмети чи явища довкілля.Особливості використання перифразу у творчості Лі Бо // Східний світ. Порівняльна характеристика антитези й паралелізму в танській і давньокитайській поезії та українській народнопісенній творчості // VII сходознавчі читання А. Кримського. (Київ, 4-5 червня 2003 р.) - К.: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2003. Поезії // Висоцька Н.О., Пацанівська Л.І., Фесенко В.І. Поезії // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор.

Основний зміст дисертації

Побутування художнього образу в китайській літературі зумовлене підсвідомим прагненням повернутися до того стану єдності з природним середовищем, що існував за міфологічного періоду і від якого людина відійшла внаслідок суспільного прогресу. Художні образи наближають до природного ототожнення усього з усім, розмиваючи межі між поняттями "істота - неістота", "людський - рослинний / тваринний світи", "субєкт - обєкт" тощо. Як показав аналіз ліричних творів від найдавніших часів до доби Тан включно, предметно-чуттєве начало відіграє визначальну роль у творенні літературно-художнього образу.

Сутність світобачення і світосприйняття китайців полягає в тому, що модель всесвіту закладена в кожній окремій природній реалії; аналогічно одиничні образи людей, предметів та явищ довкілля ведуть до розуміння вічних і космічних архетипів китайської культури. Модель великого в малому - загальний принцип художньої образності китайської поезії. Природа уявляється "річчю-для-нас" (на відміну від "речі-в-собі" у західній літературі): будь-яке явище чи предмет зображуються з метою віддзеркалення особливостей внутрішнього світу людини. На Сході спостерігається розмитість між світом людини і світом природи, що зумовлено інтровертивністю світосприйняття й мислення (на Заході - екстравертне).

Загальна образність ліричних творів зумовлена особливостями їх побудови, поступовим розгортанням образної картини. Здебільшого вірш починається описом природи, який створює певну настроєвість, і подальший опис відбувається або в руслі зачину, або, навпаки, в контрасті до нього. Кінцівка найчастіше дає змогу читачеві зрозуміти приховане значення вірша, а отже, й ідеї, закладеної в конкретно-чуттєвих реаліях твору.

На початку зародження китайської поезії природні реалії не були самостійними обєктами споглядання і замилування, а лише виконували роль метафоричних посилань на предмети чи явища довкілля. Кожна природна реалія виступала певним символом, образною асоціацією основного предмета зображення у вірші; обєкти і явища природи не цінувалися як такі, не акцентувалося на їхній естетичній цінності.

Зародження у IV-V ст. школи пейзажної лірики ознаменувалося появою в суспільстві особливого прошарку інтелігенції, так званих "знаменитостей" (мінши - ??). Ці митці жили у стилі "вітру й потоку", що відбилося на образній системі віршів "гір і вод". Зявляються фантастичні й монументальні образи природи, величні описи пишних імператорських будівель, що гармонійно поєднувалися зі змалюванням небесних палат, осель безсмертних у далеких і дивних горах. Природні реалії набувають філософсько-естетичної значущості і стають обєктами замилування й самостійними предметами зображення в поезії.

Пейзажна лірика увібрала в себе традиційні мотиви та образність поезії "мандрів до безсмертних". Із розвитком поезії відбувається поступовий відхід від надприродного, від втручання вищих сил у життя людей, тому спостерігається не таке яскраве зображення незвичайних (міфічних) подій та явищ у житті ліричного героя. Натомість поетична свідомість якщо й повертається до міфологічного світосприйняття і, відповідно, втілення його в поезії, то робить це за допомогою символів, а не прямого зображення, як було раніше.

Особливість художньої образності пейзажної лірики - яскрава персоніфікація природних реалій, у чому відчувається великий вплив даосизму (концепція всепроникності дао). Природний закон дао зумовлює безперервний плин речей, їх взаємну перетворюваність, взаємопородження і змінність, що знайшло вияв у танській ліриці. Реальний світ "слідів" зображується витончено й детально, у ньому завжди присутня тінь істинного творця речей. натомість одним із основних мотивів буддійських віршів є осягнення суті природи (раптове осяяння, пробудження від мирського сну і постійної метушні).

Художній хронотоп давньої й ранньосередньовічної китайської поезії алегорично поєднує в собі реальні й міфічні географічні обєкти, що зумовлено розвиненою просторовою свідомістю китайців. Згадка про давнину повертає реципієнта з описуваного часу в давні та кращі (з погляду державного устрою) часи, неначе порівнюючи минуле з теперішнім і тим самим докоряючи сучасності. Розгортання просторової картини від малого до великого передає прагнення ліричного героя поезії до духовних висот і самовдосконалення, а також пізнання світу, який починається з малого елемента пейзажу і завершується неосяжністю. Згортання простору, тобто процес зображення поетичних реалій від великого до малого, символізує занурення ліричного героя у власний внутрішній світ, проникнення у найпотаємніші глибини як самого себе, так і світоустрою. Таке відчуття простору є чуттєвою формою життєвої свідомості китайців.

Більшість художніх образів китайської поезії (часопросторові, онтологічні й антропологічні, рослинного і тваринного світу) тісно повязана з природою - головним і часто єдиним обєктом зображення. Образи багатоаспектні - з конкретно-чуттєвої даності одного й того ж предмета зображення залежно від контексту може народжуватися кілька ідей, що підтверджено аналізом архетипів природного походження на позначення плину часу, образів птахів, небесних світил та води у різноманітних їхніх виявах і варіаціях.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях у фахових виданнях: 1. Шекера Я.В. Генеза та функціонування образів на позначення часу у давній та середньовічній китайській поезії // Сходознавство. - 2005. - № 29-30. - С.141-150 (0,6 др. арк.).

2. Шекера Я.В. Деякі аспекти генези образу птахів у творчості Тао Юань-міна і танській поезії // Вісник КНУ. Східні мови та літератури. - 2005. - Вип.10. - С.48-51 (0,4 др. арк.).

3. Шекера Я.В. Концепція простору в давній китайській поезії // Східний світ. - 2003. - № 2. - С.45-48 (0,4 др. арк.).

4. Шекера Я.В. Образ води в давній китайській поезії // Вісник КНУ. Східні мови та літератури. - 2004. - Вип.9. - С.59-62 (0,5 др. арк.).

5. Шекера Я.В. Художні засоби танської поезії CHИNTUO, TONGGГN ТА QIXMNG // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - Вип.10. - С.345-349 (0,3 др. арк.).

6. Положення дисертації викладено в таких публікаціях у інших виданнях: 7. Шекера Я.В. Даоський світогляд давніх китайців та поезія доби Тан // Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій: Матер. Всеукр. наук. - практ. конф. (Київ, 18-19 квітня 2003 р.) - К.: Фенікс, 2004. - С.141-144 (0,25 др. арк.).

8. Шекера Я.В. Деякі буддійські постулати в філософії давніх китайців та їх вплив на поезію доби Тан (618-907) // Мова. Культура. Бізнес. - К.: Правові джерела, 2004. - Вип.2. - С.118-125 (0,5 др. арк.).

9. Шекера Я.В. Поетичний світ та мова віршів Ду Фу // Всесвіт. - 2003. - № 7-8. - С.156-161 (0,6 др. арк.).

10. Шекера Я.В. Своєрідність художніх засобів танської поезії // Мова і культура. - К.: Вид. дім Д. Бураго, 2004. - Вип.7. - Т. VII/1. - С. 190-194 (0,3 др. арк.).

11. Шекера Я.В. Сутність та витоки художньої образності китайської поезії // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Матер. наук. конф. (Київ, 15 червня 2005 р.) - К.: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2005. - С.100-105 (0,5 др. арк.).

12. Шекера Я.В. Чаньские биномы "движение - спокойствие" и "пустота - наполненность" в пейзажной лирике Ван Вэя (700-761) // Проблемы литератур Дальнего Востока: Сб. матер.2-й Междунар. науч. конф. (СПБ., 27 июня - 1 июля 2006 г.): В 2 т. - Т.2. - СПБ.: Изд-во СПБГУ, 2006. - С.129-140 (0,5 др. арк.).