Антигени крові, що асоціюються із захворюванням на хронічний гепатит С. Зв’язок генотипу вірусу гепатиту С та величини вірусного навантаження. Ступінь активності запального процесу печінки при ХГС. Частота гаплотипів крові та ризик формування ХГС.
Сьогодні активно вивчаються розповсюдженість HCV-інфекції (Баранов А.А., та співавт., 2002; Шахгильдян И.В. та співавт., 2003), етіопатогенетичні чинники (Sprinzl M.F. et al., 2005; Kountours J. et al., 2003), сформульовані діагностичні критерії хронічного гепатиту С (Маянский А.Н. та співавт., 2003; Strader D.B. et al., 2004; Ryger S.D. et al., 2004), розроблені сучасні схеми комбінованої противірусної терапії (Буеверов А.О. та співавт., 2006; Shirator J. et al., 2005; Grace J.M., Bordeus R.W., 2005). Дослідження проблеми впливу якісного характеру антигенної організації людини на стан її здоровя і визначення біологічної доцільності систем еритроцитарних антигенів крові в звязку з інфекційними хворобами почалось ще в 20-і роки ХХ століття, але більшість спостережень, що були проведені, мали ряд методичних похибок (низьку чисельність експериментальних груп, відсутність контролю і статистичної обробки матеріалу), які не дозволяли отримати фундаментальні висновки про існування конкретних закономірностей розподілу певних антигенів серед обстежуваного контингенту (Сохин А.А., 1975). Більшість наукових праць присвячена вивченню особливостей імунних реакцій у хворих на хронічний гепатит С в залежності від поліморфізму системи HLA (Zavaglia J. et al., 1998; Asti М. et al., 1999), тому з огляду на знання про спорідненість багатьох антигенів даної системи з еритроцитарними (Дранник Г.Н., Дизик Г.М., 1990), для розширення уявлень про роль факторів хазяїна продовженням теми може бути вивчення інших антигенів крові у HCV-інфікованих. Мета дослідження: на основі оцінки особливостей розподілу еритроцитарних маркерів і фенотипів гаптоглобіну крові у хворих на хронічний гепатит С поглибити уявлення про існування індивідуальної схильності до виникнення захворювання. Вперше при хронічному гепатиті С визначено особливості розподілу генетичних маркерів крові в групах пацієнтів з різною біохімічною, морфологічною активністю гепатиту та досліджений розподіл антигенів крові у хворих з різним за METAVIR ступенем фіброзу.Синдром цитолізу оцінювали шляхом визначення активності АЛАТ (КФ 2.6.1.2) та АСАТ (КФ 2.6.1.1) уніфікованими методами Райтмана-Френкеля (Меншиков В.В., 1987), синдром холестазу оцінювали визначенням активності ГГТ (КФ 2.3.2.2) за швидкістю вивільнення 4-нітроаніліну з g-глутамілнітроаніліду, та вмістом білірубіну, який визначали уніфікованим методом Єндрасика-Грофа (Меншиков В.В., 1987), синдром печінковоклітинної недостатності оцінювали уніфікованими методами за вмістом загального білку (мікробіуретовий метод), білкових фракцій (електрофорез на папері) та величини протромбінового індексу (Меншиков В.В., 1987). Визначення HCVRNA в ПЛР, генотипування та вірусне навантаження проводилось на тест системах фірми АМПЛИСЕНС (Росія), антитіл до HCV - на імуноферментних тест - системах "ІФА - АНТИ - HCV" (Росія), антитіл до CORNS3-, NS4-, NS5-HCV - на тест системах фірми Ордженікс (Ізраіль), ANA - на тест системах Трініті Біотех (США). Було встановлено, що у пацієнтів з різним ступенем біохімічної активності, MN фенотип частіше асоціюється з мінімальним підвищенням АЛАТ (49,40%), Р( ) група крові превалює у хворих з мінімальною (85,40%) та помірною (81,25%) біохімічною активністю гепатиту, N антиген рідше асоціюється з мінімальним підвищенням АЛАТ (14,00%). Серед осіб зі всіма генотипами HCV переважали носії Р( ) антигену (хворі на ХГС з 1-м генотипом вірусу (81,86%), з 2-м генотипом (100%), з 3-м генотипом (91,84%). Серед хворих на ХГС з усіма ступенями морфологічної активності частіше трапляються носії Р( ) антигену з більшою питомою часткою даного фенотипу у пацієнтів з мінімальною активністю ніж у хворих з помірним ступенем.В дисертаційному дослідженні встановлено існування індивідуальної схильності до розвитку хронічного гепатиту С і визначені особливості перебігу захворювання в звязку з еритроцитарними маркерами систем АВО, Rh, MN, Р та фенотипами Нр, розроблені критерії формування груп ризику щодо виникнення хронічного гепатиту С залежно від носійства певних антигенів крові. Серед пацієнтів з АВ(IV) групою крові переважають особи з помірною біохімічною активністю (25,00%), 1-м генотипом HCV (18,32%), високим вірусним навантаженням (23,81%), мінімальною морфологічною активністю (22,00%) та мінімальним (22,00%) і помірним фіброзом (20,00%) печінкової тканини. У хворих на ХГС MN фенотип частіше асоціюється з мінімальною біохімічною активністю (49,40%), низьким вірусним навантаженням (58,18%) і мінімальною за METAVIR морфологічною активністю гепатиту (62,00%), N фенотип рідше асоціюється з мінімальною біохімічною активністю (14,00%) та 1-м генотипом HCV (12,21%). Наявність в крові Р ( ) антигену суттєво впливає на можливість формування ХГС, що обумовлює підвищення ризику захворіти в 3,5 рази. О (I) та A (II) групи крові порівняно з AB(IV) суттєво детермінують формування ХГС з помірною активністю (коефіцієнт дискримінантної функції 1:-0,60370, коефіцієнт дискримінантної функції 2: 0,721791 і коефіцієнт дискриміна
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
