Гедонізм та аскетизм у динаміці культури - Автореферат

Щоб відповісти на ці запитання, уявляється актуальним проведення порівняльного міждисциплінарного філософсько-культурологічного дослідження ідей гедонізму й аскетизму, історії їх виникнення і трансформації, взаємопереплетення та взаємовідштовхування в динаміці культури. Гедоністичні й аскетичні вчення часто спрощено протиставляються принципам задоволення і страждання таким чином: гедоніст прагне до задоволення й уникає страждань, аскет, навпаки, уникає задоволень і добровільно прирікає себе на страждання. Сформована традиція протиставлення гедонізму й аскетизму приховує їх часом однакові принципи і прийоми “турботи про душу”, а також багато в чому ідентичні форми духовного досвіду, які є їх основою. Відхід від енциклопедично-словникового розуміння гедонізму й аскетизму як переважно етичних систем підкреслює очевидність особливої онтологічної значимості цих явищ, що потребують і певної філософсько-антропологічної корекції, і нової культурологічної інтерпретації. Руйнування, “надлом” і “розмивання” систем цінностей, норм і стереотипів поведінки як більш ніж відомі ознаки етичного релятивізму епохи межі XX-XXI ст., що часто описуються в категоріях “кризи” і “занепаду”, потребують такого теоретичного обґрунтування концепцій гедонізму й аскетизму, котрі через “переоцінку цінностей” і віддзеркалювання в сьогоднішній свідомості історичної ретроспективи концепцій насолоди і страждання дозволили б вирішити актуальні питання сучасної культури.У першому розділі “Гедонізм і аскетизм як культурні концепти” здійснено порівняльний аналіз системи ключових понять, виявлені основні підходи до філософсько-культурологічного осмислення проблеми, визначені теоретико-методологічні основи дослідження. “Порівняльний аналіз системи ключових понять” проаналізовано понятійний апарат дослідження: здійснено етимологічний аналіз понять “гедонізм” і “аскетизм”; проаналізовано семантичний спектр цих і суміжних їм понять - задоволення, насолода, блаженство, страждання та ін.; виокремлено визначальні ознаки розглянутих явищ, їх подібність і відмінності. Поняття “аскетизм” виникло в грецьких релігійних союзах і його первісний смисл відповідав вправі самовиховання (“аскеза”). Від давньогрецького слова “аскезис” - “вправа” - утворені слова, що позначають учення і їхніх послідовників (аскетизм, аскеза, аскет, аскетика), котрі орієнтуються на самовдосконалення завдяки різним духовним і фізичним вправам. Сформована традиція протиставлення понять гедонізму й аскетизму визначила аналіз семантики цих слів за допомогою вибору таких логічних опозицій: задоволення/невдоволення, насолода/страждання, надмірність/помірність, тіло/душа.Гедонізм і аскетизм у найбільш широкому смислі можна трактувати як форми світовідчуття, визначені ставленням до принципів задоволення і страждання, і відповідні їм етичні норми і цінності, що знайшли втілення у філософських теоріях і релігійних ученнях, психопрактиках, стратегіях поведінки, вчинках і повсякденному житті людини різних епох і культур. Гедонізм і аскетизм - не тільки моральні принципи, але й особливі онтологічні позиції, і аксіологічні стратегії, і форми екзистенціального досвіду, і способи індивідуального “осмислення буття”, повязані з картиною світу і культурною традицією, що в цілому визначає їх розуміння як базисних культурних концептів. У релігієзнавчому підході розглядаються шляхи сакралізації насолоди і страждання, визначається роль феноменів гедонізму й аскетизму в структурі релігійного досвіду. У психоаналітичному підході принципи насолоди та страждання обґрунтовуються з позицій індивідуального і колективного несвідомого, виявляються приховані мотиви задоволення й аскези, описуються механізми їх дії, розробляється типологія трактувань задоволення. Проведене дослідження гедоністичних і аскетичних учень з позицій історико-типологічного аналізу, маргінальної антропології й історії ідей дозволило розкрити звязок ідей гедонізму й аскетизму з мінливими картинами світу в динаміці культурно-історичного розвитку.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Основними результатами виконаної роботи є такі: 1. Гедонізм і аскетизм у найбільш широкому смислі можна трактувати як форми світовідчуття, визначені ставленням до принципів задоволення і страждання, і відповідні їм етичні норми і цінності, що знайшли втілення у філософських теоріях і релігійних ученнях, психопрактиках, стратегіях поведінки, вчинках і повсякденному житті людини різних епох і культур. Уже в працях філософів античності виявлено звязок гедоністичних і аскетичних учень із глобальними проблемами буття. Ідеї гедонізму й аскетизму повязані з уявленнями про місце людини у світі і фізичну будову самого світу; з ученнями про конечність і безкінечність часу і простору; з концепціями смертності і безсмертя душі; із загостреною самосвідомістю незалежної особистості, її пошуком трансцендентних смислів і “поривом” до волі. Гедонізм і аскетизм - не тільки моральні принципи, але й особливі онтологічні позиції, і аксіологічні стратегії, і форми екзистенціального досвіду, і способи індивідуального “осмислення буття”, повязані з картиною світу і культурною традицією, що в цілому визначає їх розуміння як базисних культурних концептів.

2. Аналіз досліджень, присвячених проблемам гедонізму й аскетизму, дозволив визначити основні підходи до їх теоретичного осмислення: релігієзнавчий, філософсько-етичний, психоаналітичний і культурологічний. У релігієзнавчому підході розглядаються шляхи сакралізації насолоди і страждання, визначається роль феноменів гедонізму й аскетизму в структурі релігійного досвіду. У філософсько-етичному підході предметом дослідження стає значимість гедонізму й аскетизму з точки зору моральних цінностей, норм та імперативів, що є їх основою. У психоаналітичному підході принципи насолоди та страждання обґрунтовуються з позицій індивідуального і колективного несвідомого, виявляються приховані мотиви задоволення й аскези, описуються механізми їх дії, розробляється типологія трактувань задоволення. Основні дослідницькі акценти в культурологічному підході - критичне переосмислення релігієзнавчих, філософсько-етичних і психоаналітичних трактувань гедонізму й аскетизму, виявлення їх ролі в історії культури. Проведене дослідження гедоністичних і аскетичних учень з позицій історико-типологічного аналізу, маргінальної антропології й історії ідей дозволило розкрити звязок ідей гедонізму й аскетизму з мінливими картинами світу в динаміці культурно-історичного розвитку.

3. Якщо поняття задоволення і страждання розглядати як культурні універсалії, то концепти гедонізму й аскетизму можна з певною часткою умовності віднести до сфери культурно-антропологічних маргіналій. Це і два онтологічні полюси культури, і два граничних феномени, що задають аксіологічну амплітуду коливань у пошуку людиною вищих цінностей, і дві межі “втечі” від усередненої етичної норми. Розуміння задоволення формується, як мінімум, на двох рівнях культури: у буденній свідомості й у релігійно-філософській думці. Таким чином поняття гедонізму й аскетизму набувають подвійної інтерпретації. Сукупність уявлень “людини вулиці” і “мовчазної більшості”, що визначають “обличчя” епохи, охоплюючи пануючі в суспільстві культурні установки, ідеали, цінності, зразки поведінки і стиль мислення, утворює нормативний центр культури. Тут під насолодою розуміється володіння світом, його “поглинання” через володіння соціальним престижем, речами, іншою людиною. Пласт культури, що містить ідеали і цінності, котрі поділяють вузьке коло людей, формується в маргінальному просторі. Задоволення тут розуміється набагато ширше й витонченіше, з урахуванням вишуканих потреб душі й інтелекту. Саме ці уявлення і відбиті в історії філософсько-етичної думки. Завдяки безперервному діалогові ідеї, сформовані в “узграниччі культури”, стають надбанням простору центру. З позицій маргінальної антропології, гедонізм і аскетизм у цілому можна розглядати як єдиний біполярний культурно-антропологічний феномен.

4. На основі проведеного порівняльного аналізу концепцій гедонізму й аскетизму виділені їх визначальні ознаки. Такими для гедонізму є: ставлення до наявного буття як до реального і позитивно значимого; орієнтація на звільнення людини від страху перед буттям, що розглядається як джерело справжньої насолоди. Визначальною ознакою аскетичних учень є деклароване ними ставлення до буття як до тимчасового, котре не має позитивної значимості. Зниження цінності “земних задоволень” не означає, однак, відмови від ідеї “вічної насолоди” як мети практики аскези. Поняття насолоди є одним із ключових у загальноприйнятих визначеннях гедонізму й аскетизму. Аскетизм трактується як відмова від життєвих благ і насолод, саморегуляція тілесних потреб, обмеження чуттєвих потягів і бажань, регуляція тілесних і душевних спонукань заради збереження духовної тверезості та набуття ясної свідомості, морального вдосконалення і духовного звеличення. Гедонізм визначається як прагнення до одержання будь-яких насолод і уникнення страждань; відмова від будь-яких зовнішніх обмежень, контролю і міри насолоди, ігнорування традиційних моральних установок заради одержання задоволення.

5. Трактування принципів задоволення і страждання як культурно-антропологічних універсалій дозволило виявити спільні ознаки гедонізму й аскетизму. Ґрунтуючись на виділених визначальних ознаках можна виявити подібність розглянутих явищ. Незважаючи на розбіжності в трактуваннях насолоди і страждання, гедонізм і аскетизм припускають по суті ідентичні цілі - звільнення від страждань, що відчуває людина, яка усвідомлює незадоволеність своїм існуванням, і врешті-решт - досягнення справжньої насолоди. Серед засобів реалізації поставлених цілей також можна виокремити спільні для гедоніста й аскета: дотримання принципу помірності способу життя, прагнення до уникнення руйнівного для людини впливу пристрастей, апеляція до принципів природності й чесноти. Таким чином, корінна подібність гедоніста й аскета полягає в тому, що обидва намагаються досягти звільнення: як завдяки пошуку насолод, так і завдяки уникненню страждань.

6. Розуміння концепцій гедонізму й аскетизму як культурно-антропологічних маргіналій дозволило виявити їх основні відмінності, що споконвічно коренилися в трактуваннях співвідношення душі і тіла людини. Аскетичні вчення основувалися на уявленнях про смертність тіла і безсмертя душі, результатом чого було ствердження пріоритету духовного начала і зневажання тілесним. Такий погляд принижував цінність реального існування і заперечував можливість насолоди ним. Концепції гедонізму основувалися на уявленнях про смертність як тіла, так і душі. Результатом цього стало ствердження їхнього гармонічного співвідношення. Гедоніст вважав метою задоволення, що не обовязково призводить до етичного релятивізму, але визначало в цілому позитивне сприйняття життя. Діалектика ідей аскетизму і гедонізму з моменту їх виникнення порушувала проблему етичних інверсій цінності дійсного й ілюзорного буття.

7. Проведене дослідження дозволило визначити культурно-історичні умови, у яких формуються гедоністичні й аскетичні ідеї, виявити їх звязок зі світоглядними, культурними і соціально-політичними установками переломних епох. Час Арістіппа збігся з початком кризи поліса і тиранії Диметрія, час Епікура - з упадком елліністичної епохи. Руйнування римського світу і становлення нової культури актуалізували аскетичні концепції. Коли італійські гуманісти заговорили про насолоду, відбувалася зміна пополанської республіки олігархічним правлінням, а потім - тиранією. Становлення гедонізму XVII-XVIII ст. відбувалося в період зміцнення і кризи абсолютизму. Культура ХХ ст., відзначена сплеском соціально-політичних переворотів і криз, змушує знову пригадати про кінець часів і шукати вихід в аскетичних і гедоністичних ученнях. Духовну кризу, що супроводжує зміну світогляду, викликає відчуття кінечності, завершеності долі й історії. Відбувається своєрідне згортання особистості, превалюють завдання особистого порятунку і прагнення до індивідуальної незалежності. Саме такі ситуації ініціюють пошук виходу, варіантами якого є прагнення до насолоди або відмова від неї. Існує безпосередня залежність між зміною у свідомості культури кризових епох, трактуванням картини світу і місця людини в ньому, з одного боку, й актуалізацією гедоністичних і аскетичних систем - з іншого.

8. Порівняльний аналіз виникнення і трансформації гедоністичних і аскетичних ідей в історії культури від античності до Нового часу дозволив виявити динаміку розвитку цих явищ і розкрити специфіку їх співвідношення: - у культурній традиції античної Греції обґрунтовані кілька варіантів розуміння задоволення: як задоволення чуттєвого бажання, або насолоди в приємному відчутті (арістіппівський гедонізм), як стану внутрішньої гармонії або припинення страждання (епікурейський гедонізм) і як насолоди в самопізнанні (орфіко-піфагорійський аскетизм). Зважаючи на культурну специфіку давньогрецького поліса, не можна відзначити домінування або прагнення до тотальності одного з розглянутих явищ. Це свідчить про біполярне існування гедонізму й аскетизму в античній культурі;

- християнські традиції західноєвропейського середньовіччя істотно трансформували аскетичні ідеї античності. Результатом став багатоликий і поліваріантний “християнський аскетизм”. Античні гедоністичні ідеї, що стверджували незалежність людини від божественних сил, офіційна середньовічна культура відхилила. Домінування аскетизму зруйнувало споконвічну біполярність досліджуваних феноменів;

- встановлення італійськими гуманістами епохи Відродження оновленого первісного античного паритету гедоністичних і аскетичних ідей зумовлене переосмисленням християнської аскетичної традиції (“гуманістичний аскетизм”), “реабілітацією” епікурейського гедонізму і формуванням своєрідного “фаустівського” гуманістичного гедонізму;

- визначена в епоху Відродження тенденція переосмислення і трансформації гедонізму й аскетизму була продовжена в культурі Нового часу. Синтез християнських і буржуазних цінностей сприяв виникненню нового типу аскетизму - “буржуазного”. Однак він поступово витіснявся активно домінуючими гедоністичними тенденціями. У результаті була сформульована концепція “утилітарного гедонізму”.

Спектр історичних варіацій гедонізму (арістіппівський і епікурейський гедонізм античності, “фаустівський” гуманістичний гедонізм епохи Відродження, “утилітарний гедонізм” Нового часу) й аскетизму (орфіко-піфагорійський аскетизм, християнська аскеза, “гуманістичний” і “буржуазний” аскетизм) у динаміці культури втілився в безлічі форм їх взаємних значеннєвих кореляцій: переплетення, відштовхування, конфлікт і взаємодоповнення.

9. Особливістю сучасних тенденцій гедонізму й аскетизму можна вважати переорієнтацію аскетичної мети на поцейбічне життя людини і послаблення гедоністичного індивідуалізму. Ситуація “тут і тепер” ініціює черговий виток переосмислення концепцій гедонізму й аскетизму, що набувають нового обґрунтування. У квазі-гедонізмі “постмодерністської чутливості” і “новому аскетизмі, що зароджується,” десакралізованої культури можна припускати відтворення споконвічної біполярності, у якій одна складова доповнює іншу. І сучасна аскеза, і сучасне задоволення позбавилися вищого смислу і виправдання. У ситуації, коли ціль підмінена засобами, аскетові залишається хіба що насолоджуватися гіпертрофованим стражданням, а гедоністові - страждати від надмірності задоволень. Якщо споконвічно ці дві системи характеризувалися загальною метою, то віднині, знаходячи загальні засоби, вони закладають основи нової аскетико-гедоністичної парадигми постсекулярної культури епохи “пост”.

1. Жадан В.Б. Маргинальность: норма и исключение // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Філософія. - Х., 2003. - № 591: Філософські перипетії. - С. 101-105.

2. Жадан В.Б. Границы свободы // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: В 2-х ч.: Матеріали Х Харківських міжнар. Сковородинівських читань. - Х., 2003. - Ч. 1. - С. 141-143.

3. Жадан В.Б. Феномен маргінальності: багатоваріантність визначень // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 16-18 квіт. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х., 2003. - С. 8.

4. Жадан В.Б. К постановке проблемы онтологии культурных границ // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. Філософія. - Х., 2004. - № 638: Філософські перипетії. - С. 154-160.

5. Жадан В.Б. Гедонизм и аскетизм в современной культуре // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 22-23 квіт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х., 2004. - С. 19.

6. Жадан В.Б. Элементы гедонизма и аскетизма в утопических построениях // Гуманітарний часопис: Зб. наук. пр. / Харк. аерокосм. ун-т ім. М.Є. Жуковськьго “ХАІ”. - Х., 2005. - № 2. - С. 16-20.

7. Жадан В.Б. Универсальные признаки гедонизма и аскетизма // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. Теорія культури і філософія науки. - Х., 2005. - № 708. - С. 56-62.

8. Жадан В.Б. Гедонистическая традиция в итальянском гуманизме эпохи Возрождения // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали наук. конф. молодих учених, 20-22 квіт. 2005 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х., 2005. - С. 15-16.

9. Жадан В.Б. Ідеї гедонізму та аскетизму в античній філософії // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. - Х., 2006. - Вип. 17.: Мистецтвознавство. Філософія. - С. 80-86.

Размещено на .ru