Гадяцька угода 1658 року, її зміст та вплив на державницькі процеси в Україні - Контрольная работа

КОНТРОЛЬНА РОБОТА Гадяцька угода 1658 року, її зміст та вплив на державницькі процеси в Україні ВСТУП «Ми народженні у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї», - виголошував у квітні 1659-го перед депутатами сейму у Варшаві 47-річний Юрій Немирич - канцлер новоствореного Великого князівства Руського. В багатьох творах українських мислителів значна увага приділялась питанню наслідування попереднього досвіду державотворення, аналізу причин втрати українським народом власної державності, ролі, яку в цих процесах віді-гравали народні маси та національна еліта. Комплекс проблем, повязаний із причинами, укладенням та наслідками Гадяцької угоди, що була підписана між представниками короля Речі Посполитої Яна II Казимира й гетьманом козацької України Іваном Виговським разом із генеральною старшиною восени 1658 р. поблизу Гадяча на Полтавщині й ратифікована у дещо зміненому варіанті на Варшавському сеймі 1659 р., уже довгий час перебуває у полі зору не лише вітчизняної, але й зарубіжної історіографії1. Українські, польські, російські історики, серед яких - М. Костомаров, В. Будзиновський, М. Стадник, М. Гавлик, В. Герасимчук, М. Грушевський, Л. Кубаля, Д. Дорошенко, В. Томкевич, С. Наріжний, Я. Волінський, С. Мишко, В. Смолій, З. Вуйцик, В. Степанков, В. Серчик, М. Дзевановський, Я. Качмарчик, Ю. Мицик, М. Крикун, Н. Яковенко, В. Горобець, Т. Яковлева та ін., розкрили багато важливих аспектів, повязаних із генезою, укладенням та наслідками цього важливого в історії Центрально-Східної Європи українсько-польського договору. Водночас, вивчення питання щодо спроб відновлення Гадяцької угоди (або ж її окремих положень) за правління гетьманів Війська Запорозького Юрія Хмельницького (1659 - 1663 рр.), Павла Тетері (1663 - 1665 рр.), Петра Дорошенка (1665 - 1676 рр.), Євстафія Гоголя (наказного, 1675 - 1679 рр.) і пізніших часах, на жаль, поки що перебуває на початковій стадії розробки. Причини підписання угоди Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Щоб цього не допусти Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемиря, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем. Навесні Б. Хмельницького прикувала до ліжка тяжка хвороба, в руках генерального писаря вся повнота влади в Україні. Юрій Хмельницький, 16-річний хлопець, був проголошений ще за життя гетьмана у квітні 1657 р. його наступником. Новий гетьман Іван Виговський обмеження зовнішніх відносин, збільшення кількості військових російських залог в українських містах відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. У Москві з великим недовірям стежили за діяльністю Виговського і відверто підтримували його противників. Хоча рада знову підтвердила вибір Виговського, Москва добилася згоди на перебування в Україні, окрім Києва, ще трьох воєвод - в Ніжині, Чернігові та Переяславі, заборонила гетьманові звязки зі Швецією. Річ Посполита була ослаблена безперервними війнами і готова на значні поступки заради польсько-українського союзу. Повернутися Війську Запорозькому до складу Речі Посполитої переконують козаків не так Виговський чи полковники, як посланець польського короля - волинський шляхтич Станіслав-Казимир Беньовський. Отож, політико-правовим документом, що в концентрованій формі виразив прагнення козацької еліти, став підписаний І.Виговським Гадяцький договір, згідно з яким Україна, у формі Великого князівства Руського входила до складу Речі посполитої як рівноправний суб’єкт конфедерації. На переговорах українці домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського входили й західні українські землі - воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке, а також Пінський ,та Мстиславський повіти. Виговський нарешті зміг зібрати всі свої сили: козацькі полки (16 тисяч), наймані війська-сербів, поляків, німців, волохів (кілька тисяч), а також орди кримського хана Махмет-Гірея та польські корогви під проводом Андрія Висоцького.