Функція хору в драматургії сучасного оперного спектаклю - Автореферат

Національна музична академія України ім.Роботу виконано на кафедрі історії музики та музичної етнографії Одеської державної консерваторії ім. МАРКОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА, Одеська державна консерваторія імені А.В. Нежданової, кафедра історії музики та музичної етнографії Захист відбудеться "_24_"__січня__2001 р. о _15-30_ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П.І.Чайковського (01001, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України ім.Хор, один з головних компонентів оперного синтезу, набирає великої виконавської активності у побудові сучасної вистави. Драматургічні функції оперного хору у виставі як складова предмету дослідження простежуються в різнобічній взаємодії з усіма компонентами сценічного синтезу, у звязках, що закладаються загальнокультурними процесами й життєдіяльністю театру як художньої установи. Замінивши "метод спроб та помилок" естетико-теоретичним, науково-методичним осмисленням проблематики, на що й спрямовано дану працю, можна інтенсифікувати опанування вищеназваної спеціальності й наблизити підготовку оперної вистави до сьогоденних потреб культурного життя. оперний вистава хор інтонаційний Але особливості роботи оперного хору, музично-культурологічні аспекти його функціонування в синтезі вистави, відмінності оперно-хорової технології, робота хормейстера, що значно відрізняється від подібної в інших хорових колективах, не розглядалися в спеціальній літературі й дотепер залишаються малодослідженою галуззю мистецтвознавства. Література з хорознавства, теорії хорового виконавства або взагалі не згадує про виконавство оперного хору, або ж обмежується стислими характеристиками, не торкаючись питань його специфіки, особливостей головних засад роботи хору в умовах оперного синтезу."Опера як синтетичний жанр мистецтва: темпо-ритм вистави у взаємодії засобів художньої виразності" подається історичний огляд розвитку опери, зокрема хорового аспекту оперного дійства, обґрунтовується доцільність розгляду ансамблево-хорового компоненту оперного синтезу в загальнокультурному контексті із врахуванням сучасного сприйняття слухачем-глядачем театралізованих дійств. Оперна вистава - складний перетин акумульованих у ній мистецтв, і аріадниною ниткою стає тут художньо-естетична орієнтація постановника, а також принципове узгодження ідей часу композиторської творчості, наступних художніх надбань, що склали традицію сценічної реалізації вистави і, нарешті, того сьогоденного, актуального, що вносить нове, породжене часом відтворення змісту і форми. В цьому "стрижні-ядрі" вистави підкреслено роль просторово-часових факторів, які прийнято визначати як темпо-ритм вистави. Хор як важливий компонент оперної вистави повністю підпорядкований її драматургії, а це означає, що хоровий художній образ у виставі не може бути абстрагованим, диференційованим навіть у тому випадку, коли хорові сцени чи окремі хори мають цілком самостійну закінчену форму й по суті є вставними номерами. Народження цілісного організму вистави є можливим тільки за наявності єдиної художньої концепції та загального для всіх різнорідних компонентів вистави обєднувального елемента - ритму - в усіх його проявах: як живого пульсу вистави (темпо-ритм), як гармонійного узгодження "дихання" сценографії і пластики, як технології виявлення жанрових шарів музики, як органічно-синхронної роботи всіх служб, що беруть участь у виставі (один з видів зовнішнього темпо-ритму), тощо.І понадіндивідуальна психологія ансамблевого типового вираження, притаманна музичній маскультурі, закономірно тяжіє до слухового "чіпляння" хорової узагальненості звучання в опері як більш знайомого в музичному буденному вжитку. Виживання театрів опери та балету, позбавлених столичного "підживлення" матеріальними й організаційними привілеями, зобовязане, як то свідчить художня практика Одеського театру, артистичній гнучкості вирішення оперного синтезу вистави, залученню актуальних ідей художнього мислення сьогодення, динаміці візуального ряду. Оскільки багатошарові утворення цього синтезу, навіть у звуженому до хорової специфіки вираження проявів темпо-ритмічних узгоджень в оперній виставі частин і цілого, охоплюють величезну й різноманітну проблематику, то в полі зору опинилися саме зразки їхньої взаємодії у виставах Одеського театру опери та балету, що демонстрували художні здобутки (для контрасту - втрати) у постановочній роботі колективу. Запропонований аналіз оперних вистав, здебільшого Одеського театру опери та балету, дозволяє визначити соціокультурні прикмети сучасної опери, а саме: тяжіння до духовно-містичних тем, переважання збудженого тонусу ритму дій, потяг до наочності подання темпо-ритмічних ознак як впливу телевізійно-кінематографічного досвіду слухачів-глядачів, можливо, як фактор виявлення показового для сучасного світосприйняття інтеле

Основний зміст дисертації