Функціонування інструментальних жанрових моделей західноєвропейського бароко в українській музиці другої половини ХХ ст. - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ім.Дисертацію присвячено проблемі перевтілення інструментальних жанрів західноєвропейського бароко у творчості сучасних композиторів. У дослідженні розроблено поняття жанрової моделі, визначені її основні ознаки, створена типологія функціонування старовинної жанрової моделі в українській музиці другої половини ХХ ст. Ключові слова: жанр, жанрова модель, жанрова домінанта, основні ознаки жанру, західноєвропейське бароко, українська музика другої половини ХХ ст. бароко музичний жанр західноєвропейський Понятие жанровая модель, констатирующее основные свойства того либо иного явления, применяется по отношению к жанрам, которые прошли стадии становления, расцвета и забвения, и были “возрождены” композиторами в ХХ ст. В исследовании выявлены следующие способы работы с инструментальными жанрами западноевропейского барокко украинских композиторов второй половины ХХ века: воссоздание жанровой целостности модели; изменение одного основного жанрового параметра; сохранение основных признаков жанровой модели при замещении ее структурных единиц функциональными эквивалентами; синтез нескольких принципов жанрообразования.Цей діалог, що став атрибутом художнього мислення ХХ ст., викликав появу різноманітних феноменів, що визначаються в науковій літературі як новий етап розвитку явищ, що вже існували в історії мистецтва (неокласицизм, необароко, неоромантизм та ін.), серед яких найяскравішим у музичному мистецтві було “необароко”. Необхідно зазначити, що при досить значній кількості наукової літератури, де досліджуються характерні риси неокласицизму і, в тому числі, необароко, проблема специфіки відтворення жанрів західноєвропейського бароко у сучасній музиці, а особливо у різних національних школах практично не висвітлювалася. Дане дисертаційне дослідження присвячено проблемі перевтілення інструментальних жанрів західноєвропейського бароко XVII ст. в музичному мистецтві другої половини ХХ ст. У роботі розглядаються циклічні інструментальні жанри, такі як concerto grosso, старовинна танцювальна сюїта, партита, тобто ті, що репрезентують західноєвропейське бароко у світовій музичній культурі та беруть активну участь у діалозі “сьогодні - позавчора”. Поза межами нашої уваги знаходяться жанри, котрі виникли у барокову епоху, але зазнали розвитку у наступні історичні епохи (наприклад, інструментальний концерт), так звані первісні жанри (А .Сохор), у звязку з іншою природою їх функціонування, а також поліфонічні жанри.У таких жанрах як concerto grosso, sonata da chiesa, партита та ін. відбувалося засвоєння просторовості у музиці, зміни в сприйнятті часу, свідоме застосування темпових та динамічних контрастів, стилістичних антитез. Під час свого “другого народження” у ХХСТ. барокові жанри зазнають певних метаморфоз, що призвело до виникнення проблеми визначення специфічних рис їх функціонування в творчості сучасних композиторів; зясування параметрів, використання яких є необхідною умовою для “впізнавання” того чи іншого жанру та їх ідентифікації як ознаки певного історичного середовища. Безумовно, що митець, який звертається у своїй творчості до “старовинних” жанрів (тобто тих, що виникли в епохи, котрі передували віденському класицизму), досить вибірково ставиться до елементів, що складають відтворювану ним модель. В дефініцію “жанрова модель” у даному випадку включаються всі жанри, що мали свою історію становлення, розвитку та занепаду, і були “відроджені” митцями у ХХСТ. Як аналог основним та побічним ознакам жанру можуть розглядатися поняття “парадигматично сильної та слабкої позиції” (Л.Акопян) даного жанрового елементу у тексті (наприклад, парадигматично сильними, тобто основними, ознаками для concerto grosso є специфіка складу виконавців, принципи його формотворення, структура циклу тощо).