Функціональний взаємозв"язок ліпополісахарид-зв"язуючого білка та імунних зрушень у патогенезі хронічного вірусного гепатиту С - Автореферат

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ Функціональний взаємозвязок ліпополісахарид-звязуючого білка та імунних зрушень у патогенезі хронічного вірусного гепатиту СЗахист відбудеться “21” квітня 2005 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 по захисту кандидатських дисертацій при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім Л.В. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім Л.В. Вивчення імунного статусу хворих на ХГС виявило вторинний імунодефіцит, що проявляється Т-лімфоцитопенією, зниженням CD4 , CD8 , CD22 , CD16 лімфоцитів, збільшенням CD25 , гіперпродукцією ЦІК та пригніченням активності фагоцитозу. The dissertation describes analysis of clinical-biochemical, immunological investigation of 151 patients with chronic hepatitis C and 40 patients with mixt-infection B C. Levels of acute phase protein (LBP), that is sinthesized by hepatocytes to increased quantity of lipopolysaccharide of gram-negative intestine flora, and comes to liver from portal vein, were rised according to clinical-biochemical activity of chronic hepatitis C or mixt-infection B C, but even in minimal clinical manifestations levels of LBP were increased in chronic hepatitis C according to activity of pathological process in the liver that was established by results of liver biopsy.Одним з представників цих білків є ліпополісахарид-звязуючий (lipopolysaccharide-binding protein, LBP), відомий як гострофазний білок 1-го типу, що синтезується гепатоцитами у відповідь на збільшення надходження по воротній вені ліпополісахариду (LPS) кишечної палички при дисбактеріозі кишечнику і грає першорядну роль в швидкій індукції запальної відповіді в організмі (Яковлев М.Ю., Лиходед В.Г., 1996, Schumann, 1990). Патофізіологічна роль LBP зумовлена, передусім, утворенням комплексу ліпополісахарид LBP, який через рецептори фагоцитів CD14 викликає їх активацію, що сприяє випуску прозапальних цитокінів, індукуючих та підтримуючих запалення (Scafer З., 2002, Lukkari Т.А., 1999, Jirillo Е., 1998, Caradonna L., 2002). Деструктивні зміни сінусоїдних клітин печінки та гепатоцитів внаслідок пошкодження їх вірусом гепатиту С порушують їх здатність елімінувати ліпополісахарид, а це сприяє збільшенню його кількості в загальній системі кровообігу та потенцює подальше пошкодження печінки (Яковлев М.Ю. с соавт., 1996, Шенкман Б.З., Грачева Н.В., 1989, Лиходед В.Г. с соавт., 1996). Ліпополісахарид грамнегативної кишкової мікрофлори бере участь в розвитку патологічних процесів при ХГС, зокрема надає виражений вплив на Т-і В-лімфоцити, активує макрофаги та збільшує продукцію інтерферону, що доведено численими експериментальними даними (Шенкман Б.З., Грачева Н.В., 1989, Яковлев М.Ю., 1996, Jirillo Е., 1998). У звязку з цим виявлення характеру імунологічних зсувів, дослідження вмісту LBP, зясування механізмів взаємодії LBP з показниками клітинного і гуморального імунітету в динаміці у хворих на ХГС і обгрунтування застосування з патогенетичною метою препаратів, що знижують надходження ліпополісахариду грамнегативної кишкової флори по воротній вені (сорбент полісорб) і сприяють нормалізації кишкової мікрофлори (пребіотик хілак) в комплексній терапії ХГС є найбільш важливим напрямом досліджень.Під нашим спостереженням в період з 1999 по 2004 р. перебував 191 хворий на хронічний вірусний гепатит С у віці від 18 до 65 років (151 хворий на хронічний гепатит С і 40 хворих з мікст-інфекцією хронічний гепатит В С). Діагноз хронічного гепатиту С у 151 хворого встановлювали на підставі клініко-епідеміологічних даних (скарг, епідеміологічного анамнезу, перебігу гепатиту з повторними біохімічними загостреннями та тривало підвищеним рівнем АЛАТ, даних обєктивного обстеження), лабораторно ХГС підтверджувався виявленням анти-HCV IGG і анти-HCVCOREIGM, анти-NS3,-NS4,-NS5 методом ELISA II покоління, виявленням РНК HCV в сироватці крові методом ПЛР. Протягом 12 місяців спостереження за всіма нашими пацієнтами після виписки зі стаціонара, необхідно відмітити, що як серед хворих на ХГС, так і серед хворих на ВГВ С зі слабкою і помірною активністю хвороби не було ознак клініко-біохімічного загострення. При ВГВ С крім анти-HCV IGG і анти-HCVCOREIGM, титри яких були підвищені аналогічно ХГС, виявлялися маркери вірусного гепатиту В: HBSAG, концентрація якого при надходженні перевищувала в 11, 7,6 і 9,3 разів негативний показник оптичної щільності при перебігу мінімальної, слабкої та помірної активності відповідно, а також анти-HBCIGM, який виявлявся у 92,5% хворих і титр якого в середньому 3,4 рази перевищував допустимий рівень оптичної щільності. На РНК HCV методом ПЛР було обстежено 102 хворих, (79 хворих на ХГС і 23 хворих на ВГВ С), з них вірусна HCV РНК була виявлена у 92,4% хворих на ХГС та у 82,6% хворих на ВГВ С.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ