Функціональні розлади сечовипускання у хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози до та після трансуретральної резекції, їх діагностика та лікування - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукРобота виконана у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України. Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Борис Юрій Богданович, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри урології. Захист відбудеться «__16__» _червня_ 2009 року о __14-30__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 Державної установи «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м.Не зважаючи на різноманітність методів лікування, трансуретральна резекція (ТУР) доброякісної гіперплазії передміхурової залози все ще вважається ?золотим стандартом? у сучасному оперативному лікування даної патології [Yang Q, Peters TJ et al., 2007]. Проте, аналіз даних схем не дозволяє виділити достатньо чіткий, повний та гнучкий алгоритм лікування та профілактики розладів сечовипускання, які виникають після трансуретральної резекції передміхурової залози в найближчий та віддалений післяопераційний період, більшість з них не враховує даних обстеження ?тиск-потік? в післяопераційному періоді, як найбільш інформативного методу обстеження функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів [Grino PB, Bruskewitz R, 2007; Madersbacher S, Klingler HC, 2006]. Мета: покращити якість діагностики та лікування хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози після її трансуретральної резекції шляхом врахування функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів в до-та післяопераційному періоді. Виділити основні патогенетичні чинники функціональних розладів сечовипускання у хворих із ДГПЗ до та після ТУР на основі даних клінічних, лабораторних та уродинамічного обстежень “тиск-потік”. Вперше встановлено відсутність взаємозвязку між показниками Міжнародної шкали простатичних симптомів (І-PSS), шкали якості життя хворого (QOL), максимальної швидкості сечовипускання (Qmax), кількістю залишкової сечі та функціональним станом нижніх сечовивідних шляхів (НСВШ), що детермінувало необхідність проведення дослідження ?тиск-потік? із визначенням тиску детрузора (Pdet), скоротливої здатності детрузора (СЗД) та уретрального опору згідно норм ICS (Міжнародної асоціації утримання сечі), які достовірно відображають стан НСВШ для адекватного вибору лікувальної тактики у такої категорії хворих.Оцінка індексу по шкалі I-PSS у хворих І групи до операції виявило його підвищення у порівнянні з контрольною групою, хоча по сумі балів у цих двох групах виявлено помірну симптоматику (18-19 балів). До 2-ої підгрупи ввійшло: 3 хворих з гострим орхоепідидимітом; 8 - з гострим цистопієлонефритом; 3 хворих із ускладненнями зі сторони серцево-судинної системи, тобто ті хворі, яким оперативне втручання на момент поступлення було протипоказане. Обєм простати вимірювався, як трансабдомінально, так і ректальним датчиком і складав відповідно: у 7 хворих ? обєм простати не перевищував 60 см3 ; у 10 хворих ? відповідно обєм складав не більше 70 см3 ; у 8 хворих ? із обємом до 85 см3; у4 хворих ? до 100 см3. В основному хворі цієї групи висловлювали скарги на поллакіурію (9 хворих); ніктурію (21 хворий); 7 хворих скаржилися на болі під час акту сечовипускання, при обстеженні у них виявили конкременти в сечовому міхурі; 8 хворих скаржились на болі в кінці акту сечовипускання (при обстежені ректальним датчиком на УЗД деструкцій в залозі не виявлено). Порівнюючи Qmax у хворих ІІ групи до лікування з хворими контрольної групи, вона вища в контрольній групі, але кількість ЗС у хворих контрольної групи в 2 рази більша до операції, ніж в хворих ІІ групи.У хворих із ДГПЗ та гострою затримкою сечі міжнародний індекс простатичних симптомів та якості життя (I-PSS, QOL) до лікування був в межах помірної симптоматики, що не відповідало клінічному стану хворих. Зясовано, що розвантаження нижніх сечовивідних шляхів епіцистостомою протягом 4 тижнів дозволяє покращити їх функціональний стан, що характеризується зростанням тиску детрузора на 74%, нормальною його скоротливою здатністю та відсутністю уретрального опору після операції. У хворих із ГЗС яким операція була проведена у пятиденний термін, після лікування тиск детрузора зріс лише на 16%, скоротлива здатність детрузора слабка, присутній сумнівний уретральний опір. До лікування хворим із ДГПЗ та підвищеною скоротливою здатністю детрузора притаманна помірно виражена клінічна симптоматика, підвищена скоротлива здатність та тиск детрузора, ступінь уретрального опору по Абрамсу-Гріффітсу відповідає сектору обструкції. Встановлено, що при лікуванні хворих із ДГПЗ і слабкою здатністю детрузора, трансуретральна резекція та консервативна терапія із застосуванням ?1-аденоблокатору доксазозину є рівноцінні за ефективністю і недостатньо покращують уродинамічні показники: у хворих через 4 тижні після лікування скоротлива здатність детрузора залишається слабкою (<100 у.о.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ